Головна » Lara

Здравствуй, черный человек!

Он приходит за нами и имя ему – грусть.

Имя ему Врач, которого ждут в подъезде, то ли на 7, то ли на 5 этаже. А может и на 9… Значит сегодня кто-то умрет. Или, возможно, уже умер. Зачем ты, черный человек? Если листья уже опали. Их не спасти. Да и спасать никого ты не намерен.

Лечи, лечи нас, мрачный человек! Выписывай нам литры микстур, тонны таблеток. Мы будем дышать в ингалятор, мы будем пить горький чай, ты главное лечи. Мой жуткий человек, мой врач.

Здравствуй, черный человек! Ты пришел за мной, и имя тебе – тоска.

Ты так надоел мне своими визитами, ох, как надоел… Но ты приходишь – настырно и наивно, каждой осенью. Ты все хочешь меня напугать? Я перестала тебя бояться, мой грустный человек.

... Читати далі »

Категорія: Lara | Переглядів: 989 | Додав: Lara | Дата: 2009-05-13 | Коментарі (4)

Раз, два, три –

Прыгаю со скакалкой.

Раз, два, три –

Учусь считать.

Раз, два, три, четыре –

Отрываю крылья бабочке, отрываю крылья бабочке.

Раз, два, три.

Как интересно играть!

 

Раз, два, три –

... Читати далі »

Категорія: Lara | Переглядів: 1083 | Додав: Lara | Дата: 2009-01-25 | Коментарі (0)

Все герои данного произведения являются вымышленными.

Сходство с кем-либо – случайно.

Но, на всякий случай, автор приносит извинения.

Самому себе.

Ибо сходство главного героя с самим автором очевидно.

 

Жадно пью вино из колодца, не могу насытиться, а ведь даже не вино – шмурду. Вот такое у нас саморазрушение, господа. ... Читати далі »

Категорія: Lara | Переглядів: 1454 | Додав: Lara | Дата: 2008-12-23 | Коментарі (0)

«Я ненавижу метели,

Я замерзаю зимой.

Как дотянуть до апреля?

Я замерз, я больной…»

Евгений Хавтан «36,6»

 

Зима покрывает города белым. Белым мелом, мелым белом… Зима покрывает города снегом, который греет землю и морозит руки детей. Когда-то в нем мерзли и наши руки… по ... Читати далі »

Категорія: Lara | Переглядів: 1588 | Додав: Lara | Дата: 2008-10-15 | Коментарі (1)

Почухай-но мені спинку, моя вчорашня фантазія… Так, саме так, своїми довгими червоними нігтями, щоб боляче було, щоб здавалося, що все було насправді. Залиши краплі крові на сорочці та сліди губної помади на ковдрі, і можеш зникати. Я розіб’ю тихенько пляшку пива на балконі, поріжу руку, і розповім товаришу по телефону, якою палкою ти буваєш уночі.
Серце б'ється частіше з кожним твоїм подихом, припини це робити! Не видихай більше ні молекули повітря, заткни рота носовою хустинкою, можеш навіть вмерти, тільки прошу – не дихай більше!!
З кожним дотиком твого волосся божеволіє мій пластмасовий гребінець, що й так загубив вже не один зуб, тож припини його муки та просто накинь капюшона. Ти не зустрінеш нікого на своєму короткому шляху (п'ять поверхів у ліфті і п'ять хвилин на таксі) о п'ятій годині ранку. Усі мої сусіди ще сплять. І брудному п’яниці, під під'їздом, начхати, чи встигла ти намалювати собі брови, тим паче, що карі очі вже давно вийшли з моди.
Мій песик проситься пісяти, себто скавчить біля дивану, та протягує мені повідець, наче не помічаючи, що мені дуже й дуже погано. Я чітко розумію, що знову прийдеться прибирати калюжу, але то буде на скоро, не зараз, не в цю хвилину, коли ти ще зі мною та роздираєш мені спину своїми жахливими нігтями.
Моя маленька крихітко (метр шістдесят, сорок п'ять кілограмів), залишися зі мною ще хоча б на хвильку, на якийсь момент, поки я ще не прокинувся, і повторюй мені (знову і знову, і знову, і знову) це одн ... Читати далі »
Категорія: Lara | Переглядів: 1335 | Додав: Lara | Дата: 2007-12-30 | Коментарі (3)

Все осколки давно сметены и выброшены в мусорное ведро. И нет больше причины бить стекла. И скучно стало без этого звона…
Больше нет причины искать мобильный телефон, чтобы проверить, не пришло ли сообщение. И ожидание стало совсем бессмысленным. Подумайте только – ожидание чего? Разве что кирпич упадет на голову, на углу дома, да и этого ждать не стоит – почти никаких шансов.
Почти никаких шансов, что мне позволят жить вечно, и вечно нарушать спокойствие осеннего леса шорохом шагов. Никому не нужен шум, что издают мои связки, совсем он бессвязный какой-то, глупый, скучный.
И как бы скучно не было на этих мероприятиях, каждый раз нужно отрывать задницу от стула перед компьютером, и ехать туда – не знаю куда, чтобы там купить пива, потом опять купить пива и пойти искать то – не знаю что, которое почему-то всегда оказывается в туалете…
Сливной бачок. Очень интересное приспособление, на самом деле, но наверно никто особо не задумывался, как он устроен. Если сидишь на унитазе, или стоишь на коленях перед ним, в положении молящегося, особо не волнует, как так получается, что бачок не переполняется. И стихи, кстати, очень легко писать, когда на унитазе…
Никогда не поймешь точно, куда приведут тебя мысли в следующий момент, поэтому и наслаждаюсь этим состоянием, которое, к сожалению, бывает все чаще и с каждым разом медленнее проходит. Вновь бегу молиться. Пардон, господа.
Бывает тяжело все мысли удерживать в голове, но как тол ... Читати далі »
Категорія: Lara | Переглядів: 1127 | Додав: Lara | Дата: 2007-11-19 | Коментарі (4)

На полусогнутых ногах ты идешь по льду. На полусогнутых ногах ты бредешь по зимнему лесу. На полусогнутых ногах, чтобы не поскользнуться, не упасть мордой в грязь или задницей в дерьмо. Потому что не хватит снега вокруг, чтобы потом отмыться. Потому что весь снег вокруг уже истоптан и изгажен.
На полусогнутых ногах ты идешь по скользкой тропе, а вокруг чернеется-краснеется-желтеется дерьмо, и ты спускаешься с горки, на полусогнутых ногах, чтобы не съехать случайно вниз, не пролететь с огромной скоростью сквозь заросли леса испачкавшись, поцарапавшись, ударившись при падении. Чтобы не разбудить, ни в коем случае, адреналин в крови! Скользко, больно, холодно, мокро, быстро, весело, задорно черт побери! Нет, не для тебя! На полусогнутых ногах ты медленно спускаешься вниз, а мимо проезжают на попах дети, которые не бояться вступить в «каку», или испачкать штаны. Потому что внутри они чисты! И эта их чистота выталкивает грязь, стирает ее с тел. А ты все идешь и идешь, на полусогнутых ногах…
На роботе ты забываешь разогнуть ноги, а может, и не забываешь вовсе, просто не в силах уже разогнуть. И все так же, на полусогнутых ногах, с обращенным в пол лицом (делая вид, что выискиваешь помехи на пути), ты лавируешь между столами-стульями-тумбочками-людьми. И страшно тебе голову поднять, хоть и знаешь, что нет под ногами ничего опасного, ничего, что угрожало бы твоей жизни (как та грязь в лесу), просто не можешь уже смотреть прямо, в глаза людей. Только под ноги.
Под ... Читати далі »
Категорія: Lara | Переглядів: 1086 | Додав: Lara | Дата: 2007-11-12 | Коментарі (0)

Іноді я почуваю себе пташкою і починаю летіти кудись у далечінь. Тоді я розумію, що потрібно купити смаженого насіння та піти на Білу альтанку. Постояти трохи біля пам’ятника полтавській галушці та піти далі. Пройтися повз людей, що так пильно мене розглядають, а потім сісти на лавці та лускати соняшникове насіння, плюючи на всіх, а точніше не звертаючи ні на кого уваги. Я сьогодні бачила сонце, нехай воно насниться мені таким. Це найяскравіша подія за сьогоднішній день. Взагалі, дуже приємно ось так, на самотині, гуляти по місту, насолоджуватися його красою, спостерігати за людьми, бо це завжди цікаво. Мені ніколи не буває самотньо, коли я на вулиці, навіть якщо я гуляю одна. Бо мене оточує життя в повному розумінні цього слова. Воно кипить, парує та витікає з каструлі. І таке смачне! Ось тільки солі мало, чи то я закохалася? smile А дома в великій кАмпанії чи то в університеті, я часто відчуваю себе дуже самотньою. Мабуть мені не вистачає уваги. А також я часто буваю
…водою. Лину кудись, не знаючи звідки я і де я. Це для мене нормальний стан – заплутана сама у собі. А я ж, блін, програмістка (майбутня)! Мені потрібна чіткість в усіх справах. Простий та раціональний алгоритм для розв’язку всіх моїх проблем. Та мені цікаво: кохання – то яка змінна real чи integer? А може то взагалі константа чи вихідний результат? А з водою легше: кохання – то каміння. Нехай гарне, та все одно каміння. Зав ... Читати далі »
Категорія: Lara | Переглядів: 1321 | Додав: Lara | Дата: 2007-10-25 | Коментарі (2)

Ложусь спать. Только успеваю закрыть глаза, как звенит будильник. Вскакиваю и бегу в ванную. Стою возле умывальника и пытаюсь сфокусироваться на зеркале. Получается очень плохо – своего отражения не вижу в упор. Появляется глупая мысль, что зеркала нет. Провожу рукой по стене – зеркала нет. Ладонями ощущаю шероховатость обоев. Обои?! Все ясно – я на кухне. Начинаю различать мыло и кран с холодной водой. Потом чисто автоматически иду в ванную готовить завтрак. На полпути останавливаюсь, наступив на что-то колючее, и понимаю, что вокруг кромешная тьма. Нащупываю включатель и возвращаюсь на кухню. Готовлю кофе.
Кофе прибавляет бодрости. Уверенность, что теперь я не засну, добавляет энергии и подымает настроение. В голове появляется бредовая мысль почитать газетку. Прогоняю её и стараюсь думать о другом, но тут же понимаю, что все мысли в голове бредовые. Разум проясняется, я вдруг чувствую, что меня уже давно что-то тревожит. Пытаюсь успокоится, смотрю в окно – звёзды, красиво. Звёзды?! Хватаю мобильный телефон: неизвестный номер. Три часа ночи… И кофе! Чашка отличного крепкого кофе!..
Беру газету и сажусь читать, до утра ещё так долго!..
21.03.06
Категорія: Lara | Переглядів: 1272 | Додав: Lara | Дата: 2007-10-25 | Коментарі (0)

Ностальгія

«Есть счастье лишь на пару мгновений и горе, что будет всегда…»
(Flёur, «Друг который никогда не предаст»)

Знову осінь. Знову дуже легко думається. Листя опадає і вже не заважає думкам летіти вгору. Спека пройшла. Тепер можна вільно дихати, вільно жити. А точніше жити вільною… І наче б то радісно від цієї волі, але лишається у серці якась ностальгія. За літніми днями, за сонечком, за його теплом…
Та все коли-небудь закінчується. Одного дня пройде і ця холодна осінь, а разом з нею ностальгія. І знову народиться в душі щось прекрасне. Може весною, коли розквітнуть перші конвалії, а може взимку, коли на асфальт впадуть перші сніжинки. З поверненням птахів, чи з першими сніговичками на подвір'ї. Прокинеться душа. Ще яскравіше запалають іскорки у темних очах, підсушив останні вологі краплі осіннього дощу, чи то сліз.
Треба лише трохи зачекати. Доки закінчиться осінь, а разом з нею і ностальгія…

жовтень 2007 року
Категорія: Lara | Переглядів: 1379 | Додав: Lara | Дата: 2007-10-21 | Коментарі (2)

1 2 3 »
ФонтарЪ © 2021|