Привітно світить сонечко, лаская дахи криш. Десь люди в людей граються, а ти усе не спиш.
Пробиті дірки в совісті і зрада що мара, десь хтось із зла втішається, бажаючи добра. За вірність платять зрадою, душі оце ціна. Ти ждав тепла і радості, отримав лиш помий з відра. Так добре й зрозуміло що за добро плати. Якщо ти мав товариша, то зрадой залиши
Просторно стане вулиці коли ти знов один, еле навевно ціності, хтось заклав в магазин.
На цьому зупиняюся, бо доста вже казать, ти можеш жить спокійно й нічого тут не знать.

Різне не по-різному пиздить по спині
Та залишає все полоси сині
Дрюк валить з ніг, як і ломака
Посмішка хтива як підлизана срака
Зрада як цегла б’ється у спину
Все тут хуяре тебе без упину
Влада, газети, політика, люди
Навколо багно, тупі пересуди
Нероби й невдахи п’яляться всюди

до Біса !!! Політику!!!
до Біса !!! Райські кущі!!!
до Біса !!! Життя за війну!!!!
до Біса !!! Усі ці закони !!!!!!

Де сядеш там встанеш
Де спав там помреш...
Не буде вогню, та електромереж
За гроші та владу зміняли тебе
Що буде на завтра ніхто не збагне
Тут була правда сьогодні мара
Патріот прикрива собой бандюка
В зрадники лідер без сумніву йде
І куля його чомусь не знайде

до Біса!!! Чиїсь обіцянки!!!
до Біса!!! Чужі ідеї!!!!
до Біса !!!! Політику!!!
до Біса !!! Війну!!!!
до Біса!!! Усі ці закони !!!

На яких ліхтарях гойдається зрада?
Чи може вона у кишені живе депутата?
Хтось с крові народу построїв церкви
Щоб свої списати тяжкі гріхи
Брехня то е спосіб тримати систему
Але як завжди остаюсь при своєму
Невірю, ненавиджу, й просто не хочу
Не буду підримувать, або проклинати
Припруть до стіну прийдеться стріляти

до Біса !!! Політику!!!
до Біса !!! Райські кущі!!!
до Біса !!! Життя за війну!!!!
до Біса !!! Усі ці закони !!!!!!
до Біса!!! Чиї ... Читати далі »

Повіривши в слова книжок,
ми йшли за помилками інших
У пошуках своїх казок
Все руйнували аж до днища
Хтось з нас вмирав, віддавши все ідеї
Згорав багаттям, люттю мас
На волю пробивавши двері
Не вспівши іншим передати пас
Прокляття сипали системі
Свої проблеми, й рабський страх
І розбиравши все по темі
перетворились на дурних собак
Вбивати, нищити, карати
Протиставляти, підривати
Залити біль душі, сльозами ворогів
І вічно жити не вмирати
У боротьбі під пісні батогів
Все воювати , воювати....
Ходить до крайнощів на сповідь
Образу вознести на п’єдестал
І вірить в те що людство тобі винне
Бо ми ж борці, так гуру завіщав
Насильно всіх зробить щасливим
Це не абсурд це е життєвий факт
Революції непереможний акт
Бо треба ж голову розбить об стіну
І мовчки так собі сказать загину
Для світлого майбуття зледених мас.

Ти бачив підлогу брудну від сірої крові?
Ти бачив вогонь що впікає душу?
Ти мав силу сказати ні?
Та горя морем залити сушу
Біль чудовий наркотик, його для інших не шкода
Вбивати себе, вбивати інших – це вишукана злоба
Ґвалтувати під видом кохання, може хижа врода
Трощити, людей як друзки і вити, то вовча порода
Убий себе гранчаком портвейну, сльозами прокляни небо
Весь світ родився шоб його убити, для тебе для тебе
Доста бля !!!!! Готуйтесь померти!!!
Ваше життя стое грамів дев‘ять, я прийшов щоб його стерти
Ти бачив як залізо входить в тіло ?
Ти мав задоволення від своїх перемог?
Ти вмирав реаль коли свідомість зомліла ?
Ти мав вогонь а отримував смог!
Ти знаєш як бути одним де є натовп?
Ти знаєш як інколи хочешся моря ?
Кохав ти душею та зраджував тілом ?
Боїшся себе, не треба у дзеркалі тільки твоя потвора
Вона вже давно від думок хвора
А що сказати? відповісти за діло?
Все доста......, я вже примара, я полетіло.....

морозне повітря осіннього ранку
дерева пожовклі, бур‘ян біля ганку,
розірвана стеля у небо стернею
краплинки дощю, кущ хінацеї......
розмоклі газети та рана на серці
тихенько гойдаються погреба дверці
а думки мов мавки танцюють у колі
так сумно і холодно вітру на дворі
пустити би в душу брата-гуляку
обняти його, і вигнати мляку
проститися з сумом, що напевно вже збрид
застрелитись сміхом, буде то суїцид...
стрибнути у прірву, розбитись в друзки
хай друзі зберуться, на м‘ясні пиріжки
чи зашморг на шию, гойдатись на вишні
згадувать сонце, літа колишні
кохання, що болем плюндрує буття
розбити спалити і геть на сміття
самітнім пройти клятий шлях каяття
і стати вербою самітній на лузі
вирости в небо і ссохнути в тузі

Коли вбивають в тобі слово
В той час коли непотріб є його
Зовуть до себе і кидають знову
І в душу ставлять зрадою тавро
В кімнаті темній без дверей
де вихід, може бути лиш вікно
Самітний в натовпі людей
Живий чи мертвий все одно....
Торкання рук до спогадів альбому
Несе у серце біль, вологу на очах
Минуле непотрібно вже нікому
Нудьга не покидає навіть в снах
На мозок давлять сірі стіни
В них крик розходиться в туман
Несамовито виєш до кривавой піни
Безвихіддя укутує густий саван.............