Грається сонця промінь
З водою весняних калюж
птахи, що стрілою вдалечінь
дарують тіні, сотням душ
а ті похмуро плавають по місту
в ефірі смогу й побуту проблем
тут суїцид заміна оптимізму
а посмішки звуться кораблем
Це все мара та міражі
Що було, і що збудеться колись...
Випадку банальні віражі
я бачив як кудись неслись
Чорна кішка спить на даху,
І немає їй, ніякої справи,
До проблем моїх й страху
Що хочу серед сірих облич
Побачити, лише, твоє хотів.
У день, а не коли наступе ніч
та цілувати, як колись умів
Дивитись в твої очі
Вони як небо серпня гарні.
Лукаві, хитрі по дівочі
Стервозні та безкарні
Але мене нема я вмер
І цього буде доста......

привіт , коли забувши обіцянки
звертається до крайності в душі
Звеш в рєал дзеркал
В самітності ти бачиш сни ночі
Коли слова то є лиш стогін
Самітно віддаватись течії
І ліжко місто для тортур
Що холод в серці клей в душі
Проклявши нерви й все у собі
Долоні перетворились на кулак
І ніжні ласки випивають кров із скроні
Самітність , нерви та угрози знак
Ті комплекси ти знаєш всі сторонні
Кохання дно , і сни що вічність
Цілує губи, що життя
Збуджує сміття на дії
і прикрі думки що забрало майбуття….

Вибач.........сьогодні знову ніч,
не пам’ятаю коли дивився тобі в очі
ти кажеш: що забув...не в цьому річ
я знов вмирав а може був лиш роботі
Дивився як росте роса на склі
і ходики уважно слухав
рахуючи убиті дні
на квітки перегаром дмухав
палив недопалок вчорашній
а з ним думки випускав у небо
ти кажеш ; “я не можу так....”
але по іншому не треба....
долоні холод, серця .........тук
твої бліді уста і слово........хочу
я знов заснув, в обіймах твоїх рук
лиш не буди, бо все зурочу,
На ранок посмішка не прийде
Ніхто тебе не приголубе
Одежа на підлозі скаже.... ні
Про те, що було ніч забуде
і гулким кроком знов піду
у день, що може бути адом
В потік машин увійде тіло
і розум стане автоматом...
під вечір знов чекати будеш
казатимеш :”осатаній раз”...
а потім зонову все забудеш
як завжди все поглине ніч........

Зимові дощі, багнюка, калюжі,
Зрадники ліхтарі, туман що їх не подужав
Війни за шмат озимого снігу
Хтось вже не видержав і заламав кригу
Десь обіцянки, стали марою
Нова ніч , і страхи с тобою
Уквітчані реалію незроблених справ
Знову хтось стратив , душу заклав
Болить голова , відсутні думки
Сніжинками падають старі мрії
Заснуть мов медведь і чекати весни
Шоб, ніщо не спонукало дії
Страждати, весняним струмком
Шукаючи траву між хмар

Краплина красного вина
Розпалить душу до красна
Бо вітер в голові шумить
Весна прийшла.. чудова мить
Ти ловиш променя зайчат
І ніжно пестиш їх я рад
Усмішка твоя гріє кров
Тебе кохаю знов і знов
Хто скаже що за мить прийшла
І панка тінь обігріва
Танцює сонце у воді
Це подарунок лиш тобі
Забудем ми про стан війни
Про прикрощі важкой зими
І підем в степ струмком гулять
Хай душі роблять що хотять
Нехай прекрасний буде день
у пиві втоне крик пісень
Тіла пізнають знов любов
Все повториться знов і знов
Хто скаже, що за мить прийшла
Весна у панка, не зима
Дарує люстерко зайчат
і він усьому дуже рад

Як хочеться чути розмову з кухні п’яних друзів, шоб пісня лунала весела будячи всіх в окрузі. Хай гулко бринить гітара, під пальцями зморених пивом, хай прийде весна хай наступить лафа і стане все знову красиво так хочеться ніжно тримати долоню грайливу дівчиська за яким сумував шоб вітер почухав скроню і счастя подіти куди не знав
багацько багацько пляшок заставити їми весь стіл. Крізь скло дивитись на сонце далеких чудернацьких лісів пройтися гульбою близ річки набрати у душу краси і впасти знеможеним райєм в реальність внести гарні сни...

Ходімо погуляємо як кішки по дахам
Подивимось на зорі позаздримо птахам
Покурим небо сміливо, розіп’ємо сльозу
А сміхом тихим, лагідним прогонимо грозу
Із часом повоюємо, втечем с життя на мить
Запалим сонця промені нехай собі горить
Забудем, що воюємо зі світом за життя
І те що наболіло відправим в небуття
Побачим місто сіре, а в ньом людей-комах
І знову вийдем в просторі на свій тернистий шлях
На душах буде хороше, там сила вже бурлить
Та більше не згадаємо оцю чудову мить....

Як бридке холодне ліжко.. у зимну зоряну ніч
в якому ховається запах, чистоти і лиш свого тіла
Сніжинки зневажливо зазирають у вікно
Колись я благав щоб ти прийшла,
а зараз боюсь щоб ти моє серце зігріла.....
на стелі проходить життя котре як марево...
сплетене з твого волосся, поцілунків та дитячого сміху
Це вже все не моє, і твої слова – я цього не хотіла
Повернулись назад з поміткою : “Адресат вибув”
У моєму розумі діра ... літерами твого імені
........., ..........., ..........., .............,..............,.........
як кулеметна черга проходить воно по душі
їжаком впивається в нерви..........
Як довга ця ніч.....в котрій є тільки початок
Зневага до кохання і образ святої стерви
Закрити очі значить бачити тебе
вдивлятись в ніч все одно, що дивитись тобі у вічі
Ждати ранку безглуздо його не буде
Якщо я не доторкнусь губами до твого тіла
Дзвінок будильника це биття твого серця
Ти і моє буття - єдине .............
Якщо ти хотіла помститись ти це зуміла
Бо в мене смертоносна хвороба....
з діагнозом записаним твоїм іменем.......