|
Грається сонця промінь
З водою весняних калюж птахи, що стрілою вдалечінь дарують тіні, сотням душ а ті похмуро плавають по місту в ефірі смогу й побуту проблем тут суїцид заміна оптимізму а посмішки звуться кораблем Це все мара та міражі Що було, і що збудеться колись... Випадку банальні віражі я бачив як кудись неслись Чорна кішка спить на даху, І немає їй, ніякої справи, До проблем моїх й страху Що хочу серед сірих облич Побачити, лише, твоє хотів. У день, а не коли наступе ніч та цілувати, як колись умів Дивитись в твої очі Вони як небо серпня гарні. Лукаві, хитрі по дівочі Стервозні та безкарні Але мене нема я вмер І цього буде доста...... |
|
привіт , коли забувши обіцянки
звертається до крайності в душі Звеш в рєал дзеркал В самітності ти бачиш сни ночі Коли слова то є лиш стогін Самітно віддаватись течії І ліжко місто для тортур Що холод в серці клей в душі Проклявши нерви й все у собі Долоні перетворились на кулак І ніжні ласки випивають кров із скроні Самітність , нерви та угрози знак Ті комплекси ти знаєш всі сторонні Кохання дно , і сни що вічність Цілує губи, що життя Збуджує сміття на дії і прикрі думки що забрало майбуття…. |
|
Вибач.........сьогодні знову ніч,
не пам’ятаю коли дивився тобі в очі ти кажеш: що забув...не в цьому річ я знов вмирав а може був лиш роботі Дивився як росте роса на склі і ходики уважно слухав рахуючи убиті дні на квітки перегаром дмухав палив недопалок вчорашній а з ним думки випускав у небо ти кажеш ; “я не можу так....” але по іншому не треба.... долоні холод, серця .........тук твої бліді уста і слово........хочу я знов заснув, в обіймах твоїх рук лиш не буди, бо все зурочу, На ранок посмішка не прийде Ніхто тебе не приголубе Одежа на підлозі скаже.... ні Про те, що було ніч забуде і гулким кроком знов піду у день, що може бути адом В потік машин увійде тіло і розум стане автоматом... під вечір знов чекати будеш казатимеш :”осатаній раз”... а потім зонову все забудеш як завжди все поглине ніч........ |
|
Зимові дощі, багнюка, калюжі,
Зрадники ліхтарі, туман що їх не подужав Війни за шмат озимого снігу Хтось вже не видержав і заламав кригу Десь обіцянки, стали марою Нова ніч , і страхи с тобою Уквітчані реалію незроблених справ Знову хтось стратив , душу заклав Болить голова , відсутні думки Сніжинками падають старі мрії Заснуть мов медведь і чекати весни Шоб, ніщо не спонукало дії Страждати, весняним струмком Шукаючи траву між хмар |
|
Краплина красного вина
Розпалить душу до красна Бо вітер в голові шумить Весна прийшла.. чудова мить Ти ловиш променя зайчат І ніжно пестиш їх я рад Усмішка твоя гріє кров Тебе кохаю знов і знов Хто скаже що за мить прийшла І панка тінь обігріва Танцює сонце у воді Це подарунок лиш тобі Забудем ми про стан війни Про прикрощі важкой зими І підем в степ струмком гулять Хай душі роблять що хотять Нехай прекрасний буде день у пиві втоне крик пісень Тіла пізнають знов любов Все повториться знов і знов Хто скаже, що за мить прийшла Весна у панка, не зима Дарує люстерко зайчат і він усьому дуже рад |
|
Як хочеться чути розмову з кухні п’яних друзів, шоб пісня лунала весела будячи всіх в окрузі. Хай гулко бринить гітара, під пальцями зморених пивом, хай прийде весна хай наступить лафа і стане все знову красиво так хочеться ніжно тримати долоню грайливу дівчиська за яким сумував шоб вітер почухав скроню і счастя подіти куди не знав
багацько багацько пляшок заставити їми весь стіл. Крізь скло дивитись на сонце далеких чудернацьких лісів пройтися гульбою близ річки набрати у душу краси і впасти знеможеним райєм в реальність внести гарні сни... |
|
Ходімо погуляємо як кішки по дахам
Подивимось на зорі позаздримо птахам Покурим небо сміливо, розіп’ємо сльозу А сміхом тихим, лагідним прогонимо грозу Із часом повоюємо, втечем с життя на мить Запалим сонця промені нехай собі горить Забудем, що воюємо зі світом за життя І те що наболіло відправим в небуття Побачим місто сіре, а в ньом людей-комах І знову вийдем в просторі на свій тернистий шлях На душах буде хороше, там сила вже бурлить Та більше не згадаємо оцю чудову мить.... |
|
Як бридке холодне ліжко.. у зимну зоряну ніч
в якому ховається запах, чистоти і лиш свого тіла Сніжинки зневажливо зазирають у вікно Колись я благав щоб ти прийшла, а зараз боюсь щоб ти моє серце зігріла..... на стелі проходить життя котре як марево... сплетене з твого волосся, поцілунків та дитячого сміху Це вже все не моє, і твої слова – я цього не хотіла Повернулись назад з поміткою : “Адресат вибув” У моєму розумі діра ... літерами твого імені ........., ..........., ..........., .............,..............,......... як кулеметна черга проходить воно по душі їжаком впивається в нерви.......... Як довга ця ніч.....в котрій є тільки початок Зневага до кохання і образ святої стерви Закрити очі значить бачити тебе вдивлятись в ніч все одно, що дивитись тобі у вічі Ждати ранку безглуздо його не буде Якщо я не доторкнусь губами до твого тіла Дзвінок будильника це биття твого серця Ти і моє буття - єдине ............. Якщо ти хотіла помститись ти це зуміла Бо в мене смертоносна хвороба.... з діагнозом записаним твоїм іменем....... |
|
Привітно світить сонечко, лаская дахи криш. Десь люди в людей граються, а ти усе не спиш.
Пробиті дірки в совісті і зрада що мара, десь хтось із зла втішається, бажаючи добра. За вірність платять зрадою, душі оце ціна. Ти ждав тепла і радості, отримав лиш помий з відра. Так добре й зрозуміло що за добро плати. Якщо ти мав товариша, то зрадой залиши Просторно стане вулиці коли ти знов один, еле навевно ціності, хтось заклав в магазин. На цьому зупиняюся, бо доста вже казать, ти можеш жить спокійно й нічого тут не знать. |
|
Різне не по-різному пиздить по спині
Та залишає все полоси сині Дрюк валить з ніг, як і ломака Посмішка хтива як підлизана срака Зрада як цегла б’ється у спину Все тут хуяре тебе без упину Влада, газети, політика, люди Навколо багно, тупі пересуди Нероби й невдахи п’яляться всюди до Біса !!! Політику!!! Де сядеш там встанеш до Біса!!! Чиїсь обіцянки!!! На яких ліхтарях гойдається зрада? до Біса !!! Політику!!! |
