Грається сонця промінь
З водою весняних калюж
птахи, що стрілою вдалечінь
дарують тіні, сотням душ
а ті похмуро плавають по місту
в ефірі смогу й побуту проблем
тут суїцид заміна оптимізму
а посмішки звуться кораблем
Це все мара та міражі
Що було, і що збудеться колись...
Випадку банальні віражі
я бачив як кудись неслись
Чорна кішка спить на даху,
І немає їй, ніякої справи,
До проблем моїх й страху
Що хочу серед сірих облич
Побачити, лише, твоє хотів.
У день, а не коли наступе ніч
та цілувати, як колись умів
Дивитись в твої очі
Вони як небо серпня гарні.
Лукаві, хитрі по дівочі
Стервозні та безкарні
Але мене нема я вмер
І цього буде доста......

привіт , коли забувши обіцянки
звертається до крайності в душі
Звеш в рєал дзеркал
В самітності ти бачиш сни ночі
Коли слова то є лиш стогін
Самітно віддаватись течії
І ліжко місто для тортур
Що холод в серці клей в душі
Проклявши нерви й все у собі
Долоні перетворились на кулак
І ніжні ласки випивають кров із скроні
Самітність , нерви та угрози знак
Ті комплекси ти знаєш всі сторонні
Кохання дно , і сни що вічність
Цілує губи, що життя
Збуджує сміття на дії
і прикрі думки що забрало майбуття….

Вибач.........сьогодні знову ніч,
не пам’ятаю коли дивився тобі в очі
ти кажеш: що забув...не в цьому річ
я знов вмирав а може був лиш роботі
Дивився як росте роса на склі
і ходики уважно слухав
рахуючи убиті дні
на квітки перегаром дмухав
палив недопалок вчорашній
а з ним думки випускав у небо
ти кажеш ; “я не можу так....”
але по іншому не треба....
долоні холод, серця .........тук
твої бліді уста і слово........хочу
я знов заснув, в обіймах твоїх рук
лиш не буди, бо все зурочу,
На ранок посмішка не прийде
Ніхто тебе не приголубе
Одежа на підлозі скаже.... ні
Про те, що було ніч забуде
і гулким кроком знов піду
у день, що може бути адом
В потік машин увійде тіло
і розум стане автоматом...
під вечір знов чекати будеш
казатимеш :”осатаній раз”...
а потім зонову все забудеш
як завжди все поглине ніч........

Зимові дощі, багнюка, калюжі,
Зрадники ліхтарі, туман що їх не подужав
Війни за шмат озимого снігу
Хтось вже не видержав і заламав кригу
Десь обіцянки, стали марою
Нова ніч , і страхи с тобою
Уквітчані реалію незроблених справ
Знову хтось стратив , душу заклав
Болить голова , відсутні думки
Сніжинками падають старі мрії
Заснуть мов медведь і чекати весни
Шоб, ніщо не спонукало дії
Страждати, весняним струмком
Шукаючи траву між хмар

Краплина красного вина
Розпалить душу до красна
Бо вітер в голові шумить
Весна прийшла.. чудова мить
Ти ловиш променя зайчат
І ніжно пестиш їх я рад
Усмішка твоя гріє кров
Тебе кохаю знов і знов
Хто скаже що за мить прийшла
І панка тінь обігріва
Танцює сонце у воді
Це подарунок лиш тобі
Забудем ми про стан війни
Про прикрощі важкой зими
І підем в степ струмком гулять
Хай душі роблять що хотять
Нехай прекрасний буде день
у пиві втоне крик пісень
Тіла пізнають знов любов
Все повториться знов і знов
Хто скаже, що за мить прийшла
Весна у панка, не зима
Дарує люстерко зайчат
і він усьому дуже рад

Як хочеться чути розмову з кухні п’яних друзів, шоб пісня лунала весела будячи всіх в окрузі. Хай гулко бринить гітара, під пальцями зморених пивом, хай прийде весна хай наступить лафа і стане все знову красиво так хочеться ніжно тримати долоню грайливу дівчиська за яким сумував шоб вітер почухав скроню і счастя подіти куди не знав
багацько багацько пляшок заставити їми весь стіл. Крізь скло дивитись на сонце далеких чудернацьких лісів пройтися гульбою близ річки набрати у душу краси і впасти знеможеним райєм в реальність внести гарні сни...

Ходімо погуляємо як кішки по дахам
Подивимось на зорі позаздримо птахам
Покурим небо сміливо, розіп’ємо сльозу
А сміхом тихим, лагідним прогонимо грозу
Із часом повоюємо, втечем с життя на мить
Запалим сонця промені нехай собі горить
Забудем, що воюємо зі світом за життя
І те що наболіло відправим в небуття
Побачим місто сіре, а в ньом людей-комах
І знову вийдем в просторі на свій тернистий шлях
На душах буде хороше, там сила вже бурлить
Та більше не згадаємо оцю чудову мить....

Як бридке холодне ліжко.. у зимну зоряну ніч
в якому ховається запах, чистоти і лиш свого тіла
Сніжинки зневажливо зазирають у вікно
Колись я благав щоб ти прийшла,
а зараз боюсь щоб ти моє серце зігріла.....
на стелі проходить життя котре як марево...
сплетене з твого волосся, поцілунків та дитячого сміху
Це вже все не моє, і твої слова – я цього не хотіла
Повернулись назад з поміткою : “Адресат вибув”
У моєму розумі діра ... літерами твого імені
........., ..........., ..........., .............,..............,.........
як кулеметна черга проходить воно по душі
їжаком впивається в нерви..........
Як довга ця ніч.....в котрій є тільки початок
Зневага до кохання і образ святої стерви
Закрити очі значить бачити тебе
вдивлятись в ніч все одно, що дивитись тобі у вічі
Ждати ранку безглуздо його не буде
Якщо я не доторкнусь губами до твого тіла
Дзвінок будильника це биття твого серця
Ти і моє буття - єдине .............
Якщо ти хотіла помститись ти це зуміла
Бо в мене смертоносна хвороба....
з діагнозом записаним твоїм іменем.......

Привітно світить сонечко, лаская дахи криш. Десь люди в людей граються, а ти усе не спиш.
Пробиті дірки в совісті і зрада що мара, десь хтось із зла втішається, бажаючи добра. За вірність платять зрадою, душі оце ціна. Ти ждав тепла і радості, отримав лиш помий з відра. Так добре й зрозуміло що за добро плати. Якщо ти мав товариша, то зрадой залиши
Просторно стане вулиці коли ти знов один, еле навевно ціності, хтось заклав в магазин.
На цьому зупиняюся, бо доста вже казать, ти можеш жить спокійно й нічого тут не знать.

Різне не по-різному пиздить по спині
Та залишає все полоси сині
Дрюк валить з ніг, як і ломака
Посмішка хтива як підлизана срака
Зрада як цегла б’ється у спину
Все тут хуяре тебе без упину
Влада, газети, політика, люди
Навколо багно, тупі пересуди
Нероби й невдахи п’яляться всюди

до Біса !!! Політику!!!
до Біса !!! Райські кущі!!!
до Біса !!! Життя за війну!!!!
до Біса !!! Усі ці закони !!!!!!

Де сядеш там встанеш
Де спав там помреш...
Не буде вогню, та електромереж
За гроші та владу зміняли тебе
Що буде на завтра ніхто не збагне
Тут була правда сьогодні мара
Патріот прикрива собой бандюка
В зрадники лідер без сумніву йде
І куля його чомусь не знайде

до Біса!!! Чиїсь обіцянки!!!
до Біса!!! Чужі ідеї!!!!
до Біса !!!! Політику!!!
до Біса !!! Війну!!!!
до Біса!!! Усі ці закони !!!

На яких ліхтарях гойдається зрада?
Чи може вона у кишені живе депутата?
Хтось с крові народу построїв церкви
Щоб свої списати тяжкі гріхи
Брехня то е спосіб тримати систему
Але як завжди остаюсь при своєму
Невірю, ненавиджу, й просто не хочу
Не буду підримувать, або проклинати
Припруть до стіну прийдеться стріляти

до Біса !!! Політику!!!
до Біса !!! Райські кущі!!!
до Біса !!! Життя за війну!!!!
до Біса !!! Усі ці закони !!!!!!
до Біса!!! Чиї ... Читати далі »

Повіривши в слова книжок,
ми йшли за помилками інших
У пошуках своїх казок
Все руйнували аж до днища
Хтось з нас вмирав, віддавши все ідеї
Згорав багаттям, люттю мас
На волю пробивавши двері
Не вспівши іншим передати пас
Прокляття сипали системі
Свої проблеми, й рабський страх
І розбиравши все по темі
перетворились на дурних собак
Вбивати, нищити, карати
Протиставляти, підривати
Залити біль душі, сльозами ворогів
І вічно жити не вмирати
У боротьбі під пісні батогів
Все воювати , воювати....
Ходить до крайнощів на сповідь
Образу вознести на п’єдестал
І вірить в те що людство тобі винне
Бо ми ж борці, так гуру завіщав
Насильно всіх зробить щасливим
Це не абсурд це е життєвий факт
Революції непереможний акт
Бо треба ж голову розбить об стіну
І мовчки так собі сказать загину
Для світлого майбуття зледених мас.

Ти бачив підлогу брудну від сірої крові?
Ти бачив вогонь що впікає душу?
Ти мав силу сказати ні?
Та горя морем залити сушу
Біль чудовий наркотик, його для інших не шкода
Вбивати себе, вбивати інших – це вишукана злоба
Ґвалтувати під видом кохання, може хижа врода
Трощити, людей як друзки і вити, то вовча порода
Убий себе гранчаком портвейну, сльозами прокляни небо
Весь світ родився шоб його убити, для тебе для тебе
Доста бля !!!!! Готуйтесь померти!!!
Ваше життя стое грамів дев‘ять, я прийшов щоб його стерти
Ти бачив як залізо входить в тіло ?
Ти мав задоволення від своїх перемог?
Ти вмирав реаль коли свідомість зомліла ?
Ти мав вогонь а отримував смог!
Ти знаєш як бути одним де є натовп?
Ти знаєш як інколи хочешся моря ?
Кохав ти душею та зраджував тілом ?
Боїшся себе, не треба у дзеркалі тільки твоя потвора
Вона вже давно від думок хвора
А що сказати? відповісти за діло?
Все доста......, я вже примара, я полетіло.....

морозне повітря осіннього ранку
дерева пожовклі, бур‘ян біля ганку,
розірвана стеля у небо стернею
краплинки дощю, кущ хінацеї......
розмоклі газети та рана на серці
тихенько гойдаються погреба дверці
а думки мов мавки танцюють у колі
так сумно і холодно вітру на дворі
пустити би в душу брата-гуляку
обняти його, і вигнати мляку
проститися з сумом, що напевно вже збрид
застрелитись сміхом, буде то суїцид...
стрибнути у прірву, розбитись в друзки
хай друзі зберуться, на м‘ясні пиріжки
чи зашморг на шию, гойдатись на вишні
згадувать сонце, літа колишні
кохання, що болем плюндрує буття
розбити спалити і геть на сміття
самітнім пройти клятий шлях каяття
і стати вербою самітній на лузі
вирости в небо і ссохнути в тузі

Коли вбивають в тобі слово
В той час коли непотріб є його
Зовуть до себе і кидають знову
І в душу ставлять зрадою тавро
В кімнаті темній без дверей
де вихід, може бути лиш вікно
Самітний в натовпі людей
Живий чи мертвий все одно....
Торкання рук до спогадів альбому
Несе у серце біль, вологу на очах
Минуле непотрібно вже нікому
Нудьга не покидає навіть в снах
На мозок давлять сірі стіни
В них крик розходиться в туман
Несамовито виєш до кривавой піни
Безвихіддя укутує густий саван.............