переходжу дорогу із чумоданом за плечима, а там дивні люди стоять - вони ж не знайомі, а говорять без зупину. та де ж ваш пафос?! це, мабуть, єдина складова без якої моє місто неможливе, адже всі місцеві дивляться згори вниз міркою fешену і розмовлять з тобою лише якщо проходиш coast-code не менше ніж у 500 ойро (і не надійтеся, шо у вас пройде халтура! там око наметане:). ба, в Дніпропетровську навіть приїжджі з близьких дюрьовень викаблучуються.
без зайвих вагань попередили, що повідомлять мене про зупинку біля автовокзалу. ото дивні! відчуття, що все місто несе в собі димову шашку, яка мовчить доки її не колупнеш.

без жодної перепони квиток до Франківська - маршрутка - 2 години - Яремча. питання з житлом вирішуються по ходу руху автобуса. от уроди! хто ж такі ціни лупить? передзвонила з добрих п"ять десятків "готелів" (якщо "у Сашка" чи "у Люсі" взагалі то можна готелем вважати. скільки-скільки там зірок? скіки коштує??? та пішли ви!! ). та виявляється у мене комерційні задатки розвинулись - виторгувала за хвайну ціну хвайні Апартаменти:) поки таксист віз, то плювалася на всі боки, бо їхали в саму дупу. а Сергій мовчав та із-під лоба зиркав то на шофера, то в дзеркало заднього виду на мене. от грузно! зара йому вухо вирву! наступного разу палець в пупа йому засуну шоби спереді сидіти. і хай там собі до мороку сверлить мою потилицю ззаду. відкрила двері, дістала багаж і вже щиро дякувала водію. стрибала. стрибала. і знову стрибала! та це ж кайф! люблю тебе вулиця Лесі Українки!