о, так! в цьому місті мені повітря проходить крізь кожну альвеолу легенів, сочиться по м'язах і волоссю. взагалі, повітря ще холодне - зараз є шоста година ранку січня. темно. ж\д вокзал. підсвічені вітрини магазинів. взагалі, я у Тернополі вперше. виявляється так можна сказати лише дивлячись по нашій метричній системі:) а насправді почуваю себе вільно, навіть тіло гнучке і легке. раніше бувало таке відчуття, як вітер проходить крізь моє тіло, неначе я складаюсь не із органів, а ніби я є лише шовкова тканина, крізь яку легко просочитися. ось і зараз таке відчуття. як же мені кльово! дивні люди. чому ви мене за свою вважаєте? зараз мусорку перекину догори дригом і першому виродку махону кулаком в пику! нарешті! я жива!!!
переходжу дорогу із чумоданом за плечима, а там дивні люди стоять - вони ж не знайомі, а говорять без зупину. та де ж ваш пафос?! це, мабуть, єдина складова без якої моє місто неможливе, адже всі місцеві дивляться згори вниз міркою fешену і розмовлять з тобою лише якщо проходиш coast-code не менше ніж у 500 ойро (і не надійтеся, шо у вас пройде халтура! там око наметане:). ба, в Дніпропетровську навіть приїжджі з близьких дюрьовень викаблучуються.
без зайвих вагань попередили, що повідомлять мене про зупинку біля автовокзалу. ото дивні! відчуття, що все місто несе в собі димову шашку, яка мовчить доки її не колупнеш.
без жодної перепони квиток до Франківська - маршрутка - 2 години - Яремча. питання з житлом вирішуються по ходу руху автобуса.
...
Читати далі »