Реінкарнація себе
Терпкий смак айви
Кивання сторонніх людей
Мандри у паралельні світи
Недокуштований гематоѓен
Бракує нових ідей
Інкоѓніто бути треба завжди
Що тоді
Реінкарнація себе? 2001

Душа собаки
Наповнена харкотинням сказу
Висунутого язика
Харизмою охоронця
Із хвостом
Скрученим у сушку
Біло-рудої шерсті
Протягнутої лапки
За тарілку зупи без м'яса
Ще хочеться співати
Під гармоніку
Губного маразму господаря ?
... Душа собаки –
Душа мрійника,
Літаючого припутня без допінѓу 2002

Двері за мною міцно зачинені
Потворні двері здаються величними
Я наодинці зі своїми злиднями,
Хоч місяць мене крізь вікно освітлює.
Кричатиму я, зневірившись в дійсності
Хоч гіркі полини є недопитими.
Вартовий моїх думок смолоскип запалює,
А двері за мною зачинені. 2000

Забудь
Целофановий присмак
Дотичний до всього,
Що смикає вітер –
Натщесерце
Горіти і тліти ;
У жолобах рік –
Століття
Потовчених шиб 2002

Кожну дію поїдає час,
Атараксію створить злий Деміург,
А мері все одно,
Лише небо відходить від нас
І химерний воїн береться за плуг,
Щоб у тиші і спокої
Трансцендентальний відчути екстаз.
Добрий янгол не узурпує наш дух,
Перевертні усе спередсердя
“ Ганьба!” кричать. 1999

Вчора
Голос підсвідомий
Дотик спокою
Іншого виміру
Перевтілився дією
Непотрібною мірою
Розмістився у Всесвіті
Закодований інієм
Фортеп'яно гармонії
Паралельністю сірою
Нерозкішною звабою
Павичевими кігтями,
Кошенільною фарбою
Шоколадом повітряним 2002

Ні, не бути
Смолі-живиці
На грудях у породіль
Фротажу взаємностей
На тиждень семи неділь!
Ні, не бути
Страху
Перед люстерком
Взимку, вчора, сьогодні,
Перед втечею
Від забобонностей,
Скарг,
Докорів сумління
Людської гордості,
Люмінесценції курячого посліду
Вдосвіта!
Ні, не бути самотності! 2001

Стерлось наскрізь
Осмислення
Розгардіяшу
Диверѓентної іншості
Нарцисизму ярмарку
Сповіддю в готичному костелі
Навприсядки
Спадом-підйомом
Пилу та нежиті
Галасів
Фалосів
Гуцулів-зулусів
Ентропією реготу
Тетракаскаду романтики
Стрімголової абракадабри
Узвару сухофруктів емоцій.
Тілами жриць
Одухотворенням бруньок,
Сапаткою потрійного одеколону
Підкрадається кволість
Смаком райських смоківниць.
Дахи розібрали збирачі
металобрухту. 2002

Лигону
М'якушем скоромним
Піоновими ліфтами
Кебітностей
Отодішнених бездомних
Із польовими волошками
Без вороття павутиння пополудні
Наче Мальдек між Марсом-Юпітером,
Наче суфіти сифатів загублених
Хтонічного келепа
Вихору матерії
Упереміж калила й огуди
В цьому бедламі ще залишатимусь,
Доки гассал не змиє
наджасу та сором.
Тоді лигону
Піоновими ліфтами
Без вороття 2003

Недоконаний вірш,
Впадло ноти писати,
Намастити на хліб порічкове повидло,
Зварити пшоняний куліш –
Усе остогидло :
флеш-моби,
мерчандайзинѓи,
черліденѓи,
стейдж-дайвінѓи,
фрібейзинѓи,
папір ѓлянцевих журналів.
Тільки сумління
Отилим ѓоліярдом
Плазує. 2004

Погас чинарик –
Лібрето колінеарності.
Згіркло в піднебінні,
Начорно гуаш тече по ватману п'ятого Ма
І пам'ять навідмаш,
Немов червивий бухтарма
Боровика.
Погас чинарик –
Лібрето колінерності. 2004

Годі юрбитися навколо полемік,
Годі творити партії нові.
Байдуже хто ти : флегмат чи холерик
Опонента не спиниш у слові
Годі плекати нові мікроби,
Щоб потім їх назвати СНІДом,
Годі кидати на людство бомби
Та гризти нігті за пишним обідом 1999

Я був яблуневим цвітом,
Ранішнім туманом,
Коханням зігрітий та спалений обманом
Я був кремом для гоління,
Рожевим портвейном.
Було море по коліна
І не знав, що ми колись помремо.
Я був блазнем-акробатом,
Що розсмішив принцесу –несміяну.
Я був індійським тамтамом...
... Я був. 2001

Осінь у нас
Гриб
Як символ зрізаного щастя
Листя
Як уособлення завмерлої думки
Що буде далі ?
Талант пропадає в обкурених клубах
І тане з першими поцілунками
Дощ, як новий політ фантазії
(Фокуси та метаморфози). 1998

Літають думки у сірому піднебессі,
Безвітряно нудяться останні надії
Вдихаючи пахощі трав,
Що затьмарюють серце,
Розходяться в прірву вчорашні й пройдешні події
Це ілюзії ранкової імли,
Це вони загорілись серпанками ночі,
А куди розносять їх вітри
Серед злив, вдивляючися в очі.
Це вони, упирі сатани,
Крутяться в безмовному танці.
Нам без них, що квітці без бджоли.
Це ілюзії, що будять всіх нас вранці. 1998

Ти у мріях моїх
Ти у моїх думках
Виганяєш крилом
Перелякану тінь
Наче зняту з хреста
Ще минуло дня
Не знаходиш душі
Ані тіла у ній
Ти у мріях моїх

Хто з'їв жирних мух?!
Хто з'їв дармовий сир?!
Хто вивісив стяг
Посеред болота?!
Хто насипав
У нірки дуст?!
- Квакне голота
Пискне наволота
Батрахоміомахія
(Війна “жаб і мишей”)
Бо, втягнувши передню шкірку,
Незрозуміло, хто антисеміт.

Нижче обрію,
Нижче світла, темряви холодної
Ми із остраху розтривожені
Гучним пострілом
Нижче обрію.
Шкіра вкриється вмить засмагою,
Витираємо піт хоробрості,
Стоїмо над переправою,
Щоб іти кудись...
Нижче обрію.

Ранок
Поїдання борщу зі щавлю
Та спогадів.
Що буде ввечері?
Можливо, все
Або нічого,
Окрім спогадів.

Уявний меридіан
Спека
Відсутність прохолоди
Літо
N-й рік Господній
Криза здорового глузду
Сміттєвози
Паніка
Неврози
Довжелезні черги в море
Або в морок евтаназій
Глибінь зради
Маковій соломці
Батьківщині
За пів грама кокаїну...
Уявний меридіан
Де поділись люди
Знайомі та незнайомі
До болю
Звуки
Фекалії
Обличчя
Раптом закричить хтось
“Кому свіжі газети?!”
Нікудишня спека
Відсутність прохолоди
Літо
N-й рік Господній

Руни кажуть, що ти Бог.
А де ж твій, Боже, омофор?
А де ж твоя могутня сила,
Що вклинюється у буття,
А я все думаю мінливо,
Чи є на Фобосі життя?

Чи в Стікні-кратері чи у яругах?
А на Землі усе ми хули
Складаємо самі собі.
А сини грому у кольчугах
Кричать “Осанна” у юрбі
Чужим вождям;
Корбен дарують для храму Сонця.

А може краще буду вам
Відфільтрувати мої слова,
Із них лиш перли,
Щоб потім гордість не задерла
Потрапить в гієну огненну
Насамкінець.
Та я не в тему
Чи є на Фобосі життя ?

Спокій
Ранкової роси
Усмішка
Зниклої тіні
За рогом
Стовпи
Які вказують шлях
До вічності
Час простягає
Свої долоні,
Але на мить
Дефіциту крапель
Вологи
Іншого джерела
Не пізнаного нами
Тілесними перманентом
Свого буття

Засни
Важко пройтись
Вчорашній глист
Змилосердивсь
Повзе рудий
Через ліси
Через вогні
Повз мертвий свист
Сміється глист
Повітря є...
І здохне глист
Під мертвий свист

Через тисячу років
Моя душа повертається
В рідне місто Львівабад
На Привокзальній будують
нову мечеть
В паранджі накрились жінки
Вітаються “Салам Алейкюм!”,
Їдять баранячі шашлики
Бородаті чоловіки
Оголошують світу джигад
Театри зачинені
Телевізори розбиті,
Щоб людей не спокушував
злий шайтан
Через тисячу років
Моя душа повертається
В рідне місто Львівабад
Моя душа повертається в Україностан

П’ята ранку. Мигдальний перегар
Шкарпетковий сморід
Ми ще живі
Ненастроєні гітари
Біля ніг лежать
Сон. Хропіння
Так це апріорне продовження
Вчорашньої спроби
Зробити із мухи слона,
Що вдарює хоботом по мріях
Інфантильних.
Але раптом не будильник,
А крик провідника
Заставляє думати:
Невже у потязі
Напились ми як свині.

За сімома дверима
За сімома ножами багнетів
Знаходимо вічний спокій
Моя душа метушиться
І нагадує рухливий мурашник,
Переворот у державі,
У якій ніколи не світило Сонце.
Та ось настав День
Я прокинувся вранці
В янгольській рясі пернатим,
Зрозумів, що можу літати,
Можу гримнути дверима
своєї кімнати,
У якій ніколи не світило Сонце.
Та ось настав День