Вино – це благородній напій. Так він вважав. Не скажу, що я згодна, бо те що воно робило з моїм мозком було не зовсім благородно. Але йому подобалось...
Йому подобалось моє божевілля, а я було закохана у його спокій та тишу. Він курив цигарки, чекав поки я вип’ю свій келих, потім знову чекав, доки алкоголь не вдарить у голову, потім засинав з книгою, залишаючи мене не самоті зі своїми безумними думками. Він любив читати Шекспіра, здається, а я ніколи не дочитувала до кінця жодної п'єси. Я жила трохи в іншому світі хворіючи то Віаном, то Пелевіним, то просто казкою про країну сонячних зайчиків. А йому було все одно…
Ми ніколи не пили разом пива, бо для цього потрібно було більше часу, а його ми не мали зовсім. Завжди тільки окремо. Завжди тільки далеко.
Мені казали, що це неможливо, а я вірила, йому розповідали про мої витівки, вигадані нашвидкуруч, а він переказував їх мені і ми сміялися разом. Потім обов'язково з'являлася велетенська чорна муха, що закривала нам світло від люстри і ми, похопивши газети, бігали за нею, хоч завжди марно. Іноді він казав, що та муха лише в моїй уяві, але якщо мене поглинала депресія, він завжди приїжджав з вином та цигарками. Курив дуже мало, то просто я виводила його, і щоб заспокоїтися він ходив на балкон труїтися нікотином. А я в цей час лишалася останніх крапель розуму, втрачала свідомість, лежала непритомна, майже мертва, тікала кудись, що завгодно, тільки б він знав, що мені без нього зовсім погано. Та він і так це ро ... Читати далі »