Потреба в музичній інформації для українців постала ще в XVIII ст. Саме в цей час у пресі починають з’являтися окремі статті про музичне життя, а надалі, вже в наступному столітті, світ побачили спеціалізовані музичні видання. Однак в історії нашої країни існували часи, коли доступ до такої інформації був украй ускладненим або геть неможливим, при тому, що потреба у статтях про музику не зникала ніколи. І що було робити, скажімо, меломанам 1960-х рр. за умов цензури, коли в жодній газеті нереально було знайти й згадки про такий цікавий, але заборонений і тим такий привабливий пласт музичного життя, як рок-музику? Про Інтернет же в ті часи не писали ще навіть фантасти. За часів радянського режиму творити щось нове, цікаве, без ідеологічного спрямування було абсолютно неможливим. Влада невсипущим оком стежила за кожним таким явищем і жорстоко розправлялася з ним. Проте українським музикантам та меломанам було про що говорити, й існувала потреба висловитися. І єдиною можливістю для цього став самвидав.

Передували появі рок-концерт "Опіум” Андрія Кабака Єлістратова, "Трамвай № 2”, "Нова Назва” Олексія Кашина, Володимира Книша і компанії, "Stroke”) у 1998 році та останній Всеукраїнський фестиваль "Срібна Підкова” у 2000році. Вони відбулись на біологічному факультеті, де викликали великий резонанс та сформували творчу атмосферу. Ідея цілком некомерційного фестивалю авторської пісні та поезії "Біобардикада” належить студентам-біологам – Наталі Данила Дж.Шелл Ракіній, Павлу Жуковському, Романові Бучку (завдяки йому був організований 2-й рок-концерт у 2000 році на біофаку за участю "Mind Zero”, "Тостер”, "Де Жав'ю”, "Фауст”).