почуваюся однією. самотня, та ще й як. дивилася на зірки з вікна, - банально, та ще й Крихітка Цахес (Джерела). це бомба. хоч топися. точніше ні, це взагалі не можливо, бо під ногами висота. легко так. кайфово. по тілу знову прокотилася хвиля м'якого потоку повітря. він мене пестить. полюбилася йому. і він мені. мабуть, дійсно десь глибоко захований пуделик так званої любові, з камінець, - і тягне, тягне, все рветься, і тут удар по ньому. він занурюється глибше... глибше... неподобство. чому я повинен це спокійно споглядати?! і тут вибуххххх. чорна діра утворилася. а камінця ж немає вже. просто діра. затягує тягне тягне. ось вже і біля цієї крапки, де потрібно робити вибір - або вона тебе, або я її. поборюкатися з нею? - заради чого? піднімаю очі - ріка. бідолашна. взяти хоча би море - воно спокійне, навіть беручи до уваги його розлогі хвилі. а з місяцем вони взагалі мила парочка. сидячи так на березі приходять відповіді. про що це я? вибило з цієї реалії. перезагрузка. повертаюся. але вже щось спідньо між одним і другим. немов знаходжуся у в'язкій рідині, - це схоже на стан передсону, коли ще не спиш і вже не дієш. це такий класний ефір! все. ось і крапка. нога над простором. цей дах. але ж все одно ти мій. і... крок