Ностальгія
«Есть счастье лишь на пару мгновений и горе, что будет всегда…»
(Flёur, «Друг который никогда не предаст»)
Знову осінь. Знову дуже легко думається. Листя опадає і вже не заважає думкам летіти вгору. Спека пройшла. Тепер можна вільно дихати, вільно жити. А точніше жити вільною… І наче б то радісно від цієї волі, але лишається у серці якась ностальгія. За літніми днями, за сонечком, за його теплом…
Та все коли-небудь закінчується. Одного дня пройде і ця холодна осінь, а разом з нею ностальгія. І знову народиться в душі щось прекрасне. Може весною, коли розквітнуть перші конвалії, а може взимку, коли на асфальт впадуть перші сніжинки. З поверненням птахів, чи з першими сніговичками на подвір'ї. Прокинеться душа. Ще яскравіше запалають іскорки у темних очах, підсушив останні вологі краплі осіннього дощу, чи то сліз.
Треба лише трохи зачекати. Доки закінчиться осінь, а разом з нею і ностальгія…
жовтень 2007 року