0.7- меѓапіксельна матриця. Ті самі місця, персонажі, вивіски, кольори, звуки!
- Часу нема! – почув h*νi*m від секретарки пана Тадеуша без Адама – Шеф кличе!
Треба було пройти обабіч гордого настінного бекѓраундера, постукати бомбейцем у серологічне вікно, що виглядало занадто пришпильно, не дивлячись на корпоративність іміджу.
- Ну що, Ґізере, заходь! Бажаєш попрацювати ?
h*νi*m воліє виборсатись з ненатлої масивності “мисума”, де в ѓештальті минуле, теперішнє та майбутнє, щоби на думку не спадало називатись гетьніми фромівським, або, ще гірше тофлерівсько-селфрідськими “хорошистом” сучукрліту, що І.М.Н.О., не має жодних розбіжностей та нольмерного натяку на малярство.

Модерн скоцюрбився у три погибелі за відсутності в зафудулених містах табернаклів і жильникового видива (рівняння для бозонного інформаційного поля). Тут сонце (коли перетвориться у чорного карлика, пройдуть мільйони поколінь джатак) сходило і заходило пізніше ніж у столиці. Умoвивід Еймальвіньо мешкає у скринці електричного дзвінка. Здатний відчути комфорт у цьому бумеранговому безглузді. Та коли ще одна богиня (важко стояти на підборах) привітається “Доброго ранку!”, глузуючи над черговим безсонням, самотужки Ку (за укладом Тещіт) почирбиляє на цвинтар. Подібно до адіябати залишить у дзвінку лише фантом Порожнечі до вечора. На долішніх плонтирах умимовиду ніхто не підставить плеча допомоги та не побажає того, чого зичила ввічлива жіночка чи то богиня з гусені) декілька хвилин тому.
- Ти звідки ?
- Із “Трушняка”.
- “Трушняк” багато краси плодить.
- Я стрижу сусідів.
- Зроби мені, будь-ласка, міліровку!

Скриптово увиразнилось у трьох “П” (п'єзозапальничка, портсиѓар, пахітоза) звіти ажіо-конго, скаляри Роберта Блітзера ; кала, що постійно тримала ноги у волозі, газетне (“Материальная независимость дает наличие свободного времени”/Андрей Новиков).Митьки сказали б “Дык” (на кромах із прапорами чорна та жовта “Пора”).
- Цей Коацерват воістину тхне народництвом, юдаїкою, дадаїкою, рок-н-ролом, джазом. Ви впевнені , що тут щось написано ?... Накопичуємо думки в ледеринових обновах. Для кого ? На афронт редакторів ? Усі теми замусолені як бутир у неохайних куховарок бібліотафних фортець. Малий шурхіт ∆Ω – церузити та відхланювати манну, протерту на паркані, знівелює все кишна процесія.
- Пане, Тадеуше, - запитав h*νi*m.- що таке “Апендикулярна основа Troll”?
- Я думаю, тут якісь пісеньки, принади або балачки.
- А як щодо риби ?
- Маєш рацію, Оаннес. Ти така вродлива як уся Кладоцера Кавказа!
- h*νi*m, у тебе прокинувся професійний ідіотизм!
- Оаннес, невже ти забула, що я із пластикового диплома виготовив за
допомогою мисливського цизорика для гітаристів поганенькі, проте безкоштовні медіатори.

Шеф відкоркував “Іскристе”, разом “вдихали” хвою з новорічною сухозлотицею.

0.7- меѓапіксельна матриця. Ті самі місця, персонажі, вивіски, кольори, звуки!
- h*νi*m, ти береш у мене куби ?
- Ні, бариго, більше не беру!
- h*νi*m, невже в мене галімі куби ?
- У тебе добрі куби, бариго. Але у мене життя налагоджується.
- Ну, прощай! Часу нема! – почув h*νi*m без Адама – Ормузди.
“Ви на реабілітацію? Здайте секлиння на аміноконку! Провірте ентеробіозу! Втягніть препуцію!”.
На сходинці до процедурної сидів святий каліка з міліруванням та німбом Умлявт У Артюра Рембо. Заважав проходу милицями. Натирав ваксою взуття молодшого медперсоналу.
- Ставай, це ти мешкаєш у скринці мого електричного дзвінка ?
- Так, це я – Еймальвіньо, твій умимовід, знаю, що таке “Апендикулярна осьова Troll”.

Ще вчора Оаннес навчала ремесел. А сьогодні – одна піѓулка й на роботу, ховаючи ґандж за герметизацією ободу та центрівковими спицями...