Що зі мною коїться? На майдані Незалежності не знаходжу метра (Метра до топлес оголена), на ринковій площі-ратуші, а на вулиці Давида Ігоровича згадав “Запізнююсь на Конѓрес Есперантистів та турнір буриме – ражу забув удома в пенцаці та повстяних вишнях (приборкуючи первородний гріх вегетаріанця, з'їдаємо оплодні, жбурляємо кісточки в емальовану посудину)”.
Aнічогісінько, коли називають офермою за бажання без домислу втрачати пильність на мостовому тротуарі, розглядаючи склепіння величавих церков. Рум'яні круасани без минулого та майбутнього.
Місто діяфанного дромосу (чи то засновниці борделю, чи головного героя фільму “Горянин”), де твої гондоли ? Ондуляційна осілість Е40/МО6, броварня без мітів та мертвої усмішки реклам, кава в “Дорожньому “, парк, який здавався чомусь удесятеро більшим, та оці мостові хідники (“життя переважно не настільки яскраве, так і не настільки темне” – заговорив Конфуцій).

....Чичероне Ранній Рембрандт уже не частує гарячими напоями. Десь зникли бабусі з городиною. Рейками до зруйнованого віадука. Галактика “Сомбреро” – ази, буки, веди...

Вульгарне дворянське коліно Краказябри, панчохи сорокаденового міжсезоння (добре, що не прогнивають роками разом із гарячими псами на смітниках Великого Яблука), єдвабний кавай, єлейний голос, дута балонова по-пояс, розмірні буфери – у піворгіях. Їй абияк пасує камізелька з горошками шаленого танцю від смеркання до світанку. Забарився карликовий пінчер (не той, що в Гашека). Мабуть, застряг в ожиннику (к сожалению, мы –этнос целомудрия).
Зяба давить акне як ангоб та глазур, любить танѓо (хіро, очо, ѓанчо), кози без кератинових папірок (більше калорій), випари рідкого азоту ; налаштовує зір на стелю, сміється від показаного пальця, крутить фуркальця-квазіматроїд Нδ (дзиґа Нγ та мурашник Нή одночасно). Зниження градієнту збільшення тестикул – межа для хаотиків (у штанах щось почало рухатись).
Кіптява будка як сновида стояла поблизу лісосмуги, порушуючи краєвид екотону. Десь дзюрчав нуртиною струмок, наповнений слизькими пуголовками. Гриб-сопушник розносив увесь сморід по маніакальній діброві. А ввечері леѓіони світляків зберігали інстинкт виживання за умов постійного мейнстріму, ратифікованого моніторинѓу та неректифікованого воміторинѓу.
Сіни пахли соломою-сіном. СІНи – теж люди (з розумом Сіна?)!
На подвір'ї ацетонно-креково промайнув незнайомець № 646.
- Добродію Агасфере, це ви ?
- Йди! Чому ти сповільнився ?
Половина другої. Дикта з декором, мерва декохта – вовчого тіла (гнойові мухи не можуть бути жовтими, лише рудими та білими – як графомани та клоуни) – колись я не знав жодних цінностей.

Виникає питання :чим відрізняються між собою мої нелпери ?
Авжеж, не своїм евфуїзмом та хупавою тінктурою – вони теж невидимі, геленолоѓічно не названі.
Можна припустити, що Нелпери не є суто моїми – уйтільного привида ліанистої керамідної вежі, чомусь фокалізую з прогалинами. Ті можуть нагадувати мечохвостів, що виринають з морського намулу, неврів, які щороку стають берендеями (не клобуками з “Іпатіївського літопису”) але їхнє виття – шляѓерування з рефренами та заспівами.
Чи варто лякатися нелперів ? Оцініть ситуацію згідно закону Мерфі. Проте незрозуміло, хто на кого полює : нелпери на акрибів чи акриби на нелперів Та коли акриби профанної раті зрозуміють зміст прочитаного, то одразу перетворяться на буланів, щоб уже пуерильно збуджувати бульбулятором-блюзом своїх сонних нелперів. Лизнуть солі з тильного боку пригоршні. Оду текілі заїдять цитринкою.
Так виглядає спрощена модель богеми.

А зранку – туман, підранок, яєчня з помідорами, яблучний цвібак, Т42 з гібіскусом, поцілунок узасмок (її язик був трохи солонуватий, зате дуже гладенький) – завершилась мандрівка на Вукелані – колисці слов'янської цивілізації (The secret of reaping the greatest joy of fruitfulness is to live dangerously).

Десакралізуй, бо казка є брехнею. Байдуже хто переможе (“Даруссафака” чи “Фуенлабрада”, але не завітає Псапфа з Петіфою, смаженими патисонами та раритетним патефоном.
Танцюючі язики полум'я – безформний кусок металу стане холодною зброєю.
Літаєш із дитинства, відвідуєш авіамодельні гуртки, стрибаєш із парашутом. Не зважай на забобони, лети наповнюй світ (кожне макротіло є дірявим) радістю руху, рабине поезії та пабних ритуалів round-buying, зітри в попіл усі протиріччя
- Не переживайте, мем, бо ми вже так мертві!
Краказябро, ти була наївною паїнькою, думала, що діти з'являються від поцілунку. Перенесеться пилок в алергію недовіри та вигнаної людяності – зношеності життєвого етеру – стану душевного захаращення, що руйнується від стуку чобіт-швидкоходів першого людоїда (ставка в цьому змазі життя та смерть). Клейноди стирчать на лінії обрію.
- Целулоїдна лялько, що я про тебе знаю ?
Краказябро, ти єдина кого я цілував узасмок. Іди до Бога у френзливого кестемені, туніці з народним гаптуванням, кльошовій спідниці, ґречно, струнко як балерина ; накривай стіл улюбленим борщем, варениками зі сметаною, котлетами по-київськи, карамельним еѓ-наѓом, спаржею сорту Мері Вошинѓтон, пастеризованими файлами на халяву. Але знай : він не любить дурості та суєти!

Вона не розуміє жестів та інтракінем, хапає щура за хвіст довгим пінцетом, споборить у телеѓонію, поки Уткі-Откі не примчить з каталожною косметикою, мов гридень із кладецем билини руської ; дякує за попільничку, обіцяє сто грам і пончик.

Я ще раз вирушив драговинням лепехи жидівської, посадженої, здається, самим Волтом Вітменом, а після плеса охтогідрофітів побачив згарище. Лісоруб на угідді повідомив, що пожежа трапилась тому три тижні : що до небіжки навідувався первень, який вивертав назовні калісони ; що мілонѓеро тільки крутила фуркальце та сум'ятливо витанцьовувала на дискотівці прикордонного містечка.
Стало моторошно та млосно. Ледве оговтався без салом'яка. Повертаючись бавовниковим полем Кріденс, натрапив на розкабанілого хом'яка, який нагадував скребового вомбата з футболкою “Chicago Bulls”. Із тайстрою книпотно “ прочалапав” на чоппері зачепурений чіппер.
У ній – велика таранька та пляшка пастеризованих файлів.

Зрізали дерево, біля якого цілувались узасмок. Сумно, але треба радіти, бо “ІНСТРУКЦІЇ ДО РЕПЕРАЖУ” як фетиш (не люблю намахувати незнайомих людей). Та знову купейно збануєшся. Зверху хвостаті та рогаті, не зовсім догонські, скільки наварські.

Зникла Краказябра – не відіслав месиджа.

Р.S. СУТЬ ДЕМОКРАТІЇ ПОЛЯГАЄ ПЕРЕДУСІМ У РОЗПИВАННІ ПИВА НА ЛАВКАХ СКВЕРІВ.