(К.Рихальська)

Білою травою дівчина стелиться
Свої коси по воді розпустила
Очі, наче зорі за хурделицею,
Жде, уста туманами закрила

Жде, коли розтане крига чорная
Жде, коли повернеться весна
І дурман-травою зачарована
Так свої пісні співає вона

А її пісні в небі розчиняються
І зникають зорі назавжди
І птахи додому повертаються
І шляху назад не можуть знайти...

Грудочку землі візьме пальцями зраненими
По кутах каміння розкладе
Сльозоньки проллє над деревами спаленими
На холодну землю обличчям впаде...

Над нею кружляють птахи чорнії
Відчуває серце її вогонь
Дивнії слова до вітру вона говорить,
Розсипає бісер з своїх долонь:

“Ой, спалить мене вогонь білим полум’ям,
А водиця студена мене остудить,
...

(К.Рихальська)

Чорні крила землю накрили,
На день холодний впала роса
Чому ж доля моя немила,
Чом жорстока й холодна краса?

Приспів: Обріжу коси. Впаду на роси,
І подарую тіло вогню.
Сонце гаряче, чом ти не плачеш?
Чом не рятуєш доню свою?

Кам’яні плити кимось розбиті
Вогонь гарячий жертву прийняв
Зникло багаття, щезло прокляття
Чорне каміння хтось позбирав

Місяцю, брате, досить вже спати
Вийди на небо й зорі збери
Не буду спати, буду співати,
Буду чекати нічної пори.

Приспів: Попіл мій чорний землю засіяв,
Виросли з нього діти малі,
Вітер дітей тих по світу розвіяв,
Досі блукають вони по землі.
Кам’яні плити кимось розбиті,
Вогонь гарячий жертву прийняв.
Зникло багаття, щезло прокляття,
Чорне каміння хтось позбирав.

А як сонце на землю сяде
Над горамі місяць зійде
Діти мої на землю впадуть
І прокляття згадають мое

Приспів:

Не відкривайте заплющені очі
Не відкривайте уста свої
Щоби прокляття,що погоріло
Не народилося знов на землі

Кам’яні плити кимось розбиті,
Вогонь гарячий жертву прийняв.
Зникло багаття, щезло прокляття,
Чорне каміння хтось позбирав

(К.Рихальська)

Там, де похилились верби над водою,
Там живе русалка, і не зна покою,
Кожну ніч на берег вона випливає,
Гойдається на вербі і пісні співає:

Приспів: - Це моє прокляття: парубків губити,
Тих, хто мене полюбив, мусила втопити,
А кого полюблю, того згублять люди,
Тому одинока назавжди я буду.

Пісню ту почує молодий хлопчина,
Піде він на голос й у воді спочине,
На траву ранкову опустились роси,
А з очей русалки покотились сльози.

Приспів.
Зорі вже загасли .Птахи заспівали
Тільки дрібні хвилі на поді розтали
Потонув юначе у воді холодній
Не засне русалка у цей день сьогодні

(К.Рихальська)

Принесена жертва не взята тобою,
А ми вже готові до нашого бою,
І що нас в майбутньому знову чекає?
Не скаже ніхто, бо ніхто і не знає.
Чим всіяна буде зворотня дорога?
Поразка чекає нас, чи перемога?
Запалене серце забуло про біль,
І ми починаєм величний двобій.

Приспів: Сонце розвіяло темряви стріли,
Ми все знесемо, нам вистачить сили.

Так ось ти яка, на смак перемога,
Трояндами всіяна наша дорога,
Але відчуття мене дивне тривожить,
Ніяк зрозуміти одного не можу:
Чому наша жертва тобою не взята?
Чому ця земля є тобою проклята?
Мовчання твоє є нестерпним до болю,
А ми дуже хочемо бути з тобою...

Приспів.

(К.Рихальська)

1 голос: Крізь холодні і темні часи
Піднімається сивий туман
У кривавих краплинах роси
Відбивається місяцю стан

2 голос: Твій мозок і тіло
Заповняє пітьма,
І твої білі крила
Чорний морок лама!

1 голос: Серед темних розритих могил
Я блукаю, мов привид вночі
На тополі сидить чорний крук
І про смерть і життя щось кричить...

2 голос: Ти підеш у землю,
Небо втратила ти,
І сонце для тебе
Вже не зможе зійти!

1 голос: Чиїсь холодні пазурі
Впиваються у тіло,
Очі заповняє дим,
Все не так, як я хотіла,

2 голос: Світло у твоїй душі
Знищу у вогні гарячім,
Все так, як я хотів,
Ти кричиш, і гірко плачеш!

1 голос: Тіло матері-землі
Розривають чорні руки,
Піднімаються з могил
Ті, що вмерли від розлуки,
І блукають уночі,
Біль тримаючи в долонях,
Крук на дереві мовчить,
І у жилах кров холоне...
Світло у моїй душі
Наче гострий білий клик,
Розриває тіло ночі,
Тишу наповняє крик...

(К.Рихальська)

В моїх очах є вогонь і сила
І на плечах - мої чорні крила
Та не злечу, хоч і дуже сильна,
Гнітить мене те, що я не вільна

Сонце...
Залежить від ночі, втікає за гори,
Доля...
Не в силі свої кроки міняти,
Небо...
Сховалось за хмарами чорного диму,
Воля...
Я все готова за тебе віддати!

Воля...
Моя воля!

В моїх очах згас вогонь і сила,
І у труну склали чорні крила,
В небо лечу, наче божевільна,
І назавжди я тепер є вільна!

(А.Кіндратович)

Сонце гасне у твоїх очах,
І подих останній завмирає
Ти відходиш у той далекий шлях,
З якого дороги назад немає

Бачиш предків, як наяву
Ти підеш із ними в Далеку Землю
Ти їм розкажеш, ким ти був,
Чи не було життя твоє даремним.

* * *
Коли помреш, лети туди,
Де гори і ліси,
В далекий край примарних снів
І чорної краси

Там світять зорі уночі,
І день не настає
Там знайдеш те, що ти шукав
Усе життя своє

Під небом темним там стоять
Смереки вікові
Забуті предки там живуть
І духи лісові

Твоя душа літатиме
Серед високих гір
Для тебе домом буде ліс,
І братом – дикий звір

Там води чорні Черемош
Несе в нічну пітьму
І мертву пісню водоспад
Наспівує йому

Його потік, як Вуж Старий
Між скелями тече
Далеко, там, звідки ніхто
Не повертався ще.

Завертелось, закружилось и распалось возле койки
Где вчера в кровать ложился место для простой помойки
Тело, дело, заболело, и приснилась краса,
Снова в небе полетела, и раскрылись чудеса
Где-то строят, дом красивый, дето водку пьют с горла,
ну а мне все опостыло, я убил себя вчера
Будет день, когда нет утра , будет ночь,
и боли крен
Я забуду о свободе, стану как седой шакал
Буду выть, скулить и бредить
Чтобы выдержать накал ,
пусть свобода лижет пятки,
жизни старого костра
я забуду, что надежда, словно специи остра
Будет что-то да не важно
Будет что-то слегонца
я иду, шатаясь в ванну
Чтобы все начать с конца…

Прежние стены, и снова дома,
Ты ,как и прежде, мне незнакома…
Но руки, касаясь ,тебя забывают,
О том, что тебя некогда не узнают,
Возможно, я уже глух, и стар
И неба ломок и маразма пожар,
Не смогут …Не смогут …
Уничтожить тебя в моих снах.
Тебя не узнаю,
Ты всегда лишь молчишь,
Ведь неразумно помнить боль
Тебя я убью и снова в ноль….
Лишь….
Только ТЫ….
Только ТЫ…..
ТОЛЬКО ТЫ
Глоток пустоты и не больше….моя бутылка пива

Мальчики-бухальчики и девочки-давалочки
Тусуются по парочкам, играются в любовь
Попсово потом женятся, портя себе кровь
Страдают и взрослеют ростя своих детей
Деля усе, на черное , деля усе на белое
до старости беззубой до гробовых костей
а жизнь идет тихонечко, кромсая души радостно
Живых но запопсившихся безудержных страстей
А где-то гибнут пингвины, у моря, что холодное
А где-то плачет пузо что вновь опять голодное
И кто-то загоняется, чтоб деньги заработать
А буржуины думают, как нефти больше слопать
А нам нужна дорога, пошире, по длине
На завтра будет утро, ему всегда виднее….

Я пойду, куда смотрят глаза
К горизонту, что манит
Хорошо, что вновь гроза
Дорога тянет как магнит
Стены дождя, не преграждают путь
Слова дерьмо, а чувства муть
Еще звонок, и лишь гудки.
Конэкта нет...
И Водка – игры в поддавки,
Желаний ворох, пьяный бред
Глухой удар... усталость, стон.
И как обычно в пустоте один,
Уже не пьян а клоунски смешон.

Ну что теперь нас снова трое
Бутылка водки, литра пива…я
Сегодня день уже почти расстроен
Как все достало здесь меня
Я одинок в бреду своих проблем
Во всем найти виновного придется
Тогда попустит снова все
А больше ничего не остается
Друзья ушли, они живут делами
Что так нужны на каждый день
А я один тут жить остался
как в молодом лесу, трухлявый пень
Когда о помощи прошу
Отводят в сторону глаза
им не вдомек, что надо жить
Ну а не ждать когда пойдет слеза
Так холодно и отсырели спички
Я вновь забыл когда был трезв
А у людей есть имена
И только у животных клички

Эй, прохожий не смотри,
то глаза сломаешь
Коль не больно будет те,
об кулак ты мой добавишь
Что вы панка не видали
В радости или в печали?
пьяным будет целый день
Если вы того не знали
Хватит лыбится урод
Думаешь легко живется
Каждый день и кажду ночь
Со злой системою бороться
Я протест в себе несу
ради вас стараюсь
С час автобус обоссцу
Чтобы все тут оклемались
Что кондуктор хочешь денег?
Есть, но их ты не получишь
Ты работаешь в системе
Пассажиров мучишь,
Я ж идейный похуист
Это сразу видно
Я облеван весь в грязи
Ну а мне не стыдно
Что мажоры присмирели
Испугались панка?
Я идейный анархист
Ни какая там поганка
Завтра будет новый день
И придет похмелье
Ну а мне привычно все
Я люблю веселье
Погонять людей гламурных
и насрать всем в душу
Чтобы помнили меня
Злую, пьяну тушу…

хочу водки хочу пива
хочу неба да побольше
сколько можно жить красиво
В измерениях противных?
разбивать о стекла пальцы
да ногами есть помои
расслабляться на оргазмы
верить в мертвые идеи
убивать себя собою ж
окруженья разрушая
Бегать в мир как в туалеты
разносить свободу людям
ток насильно не засунешь
в пасти хлеба, коль там мясо
Не поверит демон в бога
Коли тот себя не любит
В мире полном искушенья
И огонь себя загубит
Сколько можно просыпаться
От прозрения тумана
Обнимать углы руками
в достижения обмана
Лить огонь в охрипши глотки
Чтоб будить в себе дракона
Облик демона примерив
Уничтожить свод закона
А на утро снова в темень
Как нечистой части сила
В боли понимать с трудом
Что любовь всегда красива
Тратить бисер лишь на хиппи
Про свиней, забыв постыдно
Тем же тож любви хотелось
а не жирной сковородки
Над луною надсмехаться
Выть в дренажные системы
Одиноким быть и дружным
Со своей слетевшей крышей
Поливать цветы слюною
Отдавать клозету пищю
Чтоб на утро и не вспомнить
Почему лицо в кровищи….

Спокойный вечер усталости полный
И снова в жизнь, снова довольный
Есть сигареты и деньги на пиво
Город спокоен, природа красива
Здесь встреча возможна, найдется и водка
Собеседник не даун- это находка
Было бы, что вспомнить, слова подберутся
Главное просто сейчас не свихнутся
От мыслей, идей и прочего бреда
Так сильно нужна поддержка, или беседа
Забыть о днях на дне унитаза
Сознанье, любовь и прочья зараза
Прессуют усталый, и загнанный шифер
Ты так хотел жить, но всех блин обидел
Розетка оплавилась, заглючила фаза
Ты не как все – достала фраза
Потертые джинсы, сейчас не в моде
Они не нужны даже свободе
И так оставаясь другом улиц
Пытаешься не видеть толпы куриц
Глотая с трудом замершее пиво
Себя убеждаешь, что жить красиво