27 мая в полтавском клубе «Робин Гуд» прошел концерт тяжелой альтернативной музыки «Alegory Of Mind». Вот его короткое содержание: «Измена» (Кременчуг), «Веремій» (Киев), «D.Ora» (Полтава), «Karma» (Сумы), «Phantasmagoria» (Полтава), «Marilyn Monroe» (Киев). В принципе все это можно было прочесть на афишах. Теперь же конкретно поговорим о том, что я там увидела и услышала.
Наконец-то в Полтаве тяжеляк, давно таких акций не было, за что спасибо организаторам пора давно было сделать подобное. Не обошлось как всегда без визитной карточки Полтавы – хренового звука. Музыканты даже себя не слышали в мониторах.

Можете зі мною не погодитись, але я пишу зі своєї негативної сторони до організаторів, ось цю тему я і хотіла розкрити.Отже читайте "трохи" негативу, трихи про саму події, та трохи коментарів!

Во второй половине дня повалил ливень, заставляя раскаленный от солнца асфальт, клубится паром. После знойного дня в город пришла дождевая свежесть. Подумалось, может мистика, какая то? Ведь на всех рекламных щитах объявлено заранее – в городе сегодня дороги меняю цвет.
Сольный концерт ДМЦ в Полтаве – большая редкость, его приходится ждать очень долго. А жаль. Потому что нигде более ребята настолько не выкладываются. Конечно такие фразы, как: «мы любим Полтаву», «Полтава наша родина» и т.п., повторяют все полтавские группы, особенно те, что уехали отсюда, а вот ДМЦ своим выступлением доказали, что для них это не просто слова!

Альтернативный концерт 27 мая, Киев, клуб "Майдан".

Коли сказали, що в Полтаву їдуть Порт (812), я вирішила, що мене розігрують. (Ага, приїдуть хлопці з Санкт-Петербургу, чекайте ж бо!) Потім вже побачила рекламу на сайті і не повірила своїм очам! Коли ж повісили афіші і стало зрозуміло, що це все таки станеться, в голові промайнула думка, що я найщасливіша людина у світі. Але це було до концерту, а ось після...
Та спочатку розповім, як же все відбувалося. Концерт мав розпочатися о 19:00, тому о 20:00 (!!) нас почали пускати всередину. Та сенсу заходити раніше, все одне не було, бо музиканти прибули зі страшенним запізненням (низькій уклін Укрзалізниці та поїздам, що зупиняються біля кожного дерева на дорозі).

Утро

Раннее утро. Слегка истеричная проводница носится по вагону, требуя сдать постель. Я не реагирую, у меня нет постели, у меня спальник, и мне на неё наплевать. Кстати, для тех, кто ещё не знает, таки можно отказаться от чрезмерной радости – постели от „Укрзалізниці”, и, взяв с собой летний спальник, сэкономить не только 10 гривень, но и здоровый сон. Однако подниматься надо всё равно, ибо мы уже приехали, и за окном виднеется вокзал, так называемой, первой столицы Украины. Харьков встретил нас ярким солнцем, чистым небом и вполне положительным настроением. Каждый город в Украине это город контрастов, и Харьков не исключение.

Итак, неожиданно была получена аккредитация на фестиваль ВДОХ, посему вопрос «ехать - не ехать, платить - не платить» решился сам собой. После недельного недосыпа нас ожидала беспокойная жаркая ночь в поезде, сопровождаемая неугомонными детишками из танцевального пыльдымского ансамбля, которым не спалось (эх, дети-дети, мне б вашу неуёмность:)). Харьков встретил двух заспанных и слегка вялых живчиков ярким палящим солнцем, большими пространствами и снующим народом.

В суботу, 19 травня в приміщенні Арт-клубу 22 відбулася справді неординарна подія — довгоочікуваний концерт популярного в Україні heavy-folk гурту «Тінь Сонця», що стало для Полтави найвизначнішою музичною подією з початку року. Музиканти презентували свій новий альбом «Полум’яна рута».

Ото була спека! Як на вулиці перед концертом, так і в залі під час нього. І хоча весь концерт пройшов в „тіні”, про прохолоду можна було лише мріяти, бо то була „Тінь сонця”. Та то просто гра слів, я думаю кожен розуміє, що я маю на увазі вже достатньо відомий на Україні київський гурт, який вперше приїхав до нас з сольним концертом. Але все по-порядку.

Десь за дві години до початку концерту пішов дощ, у мене промайнула думка, що люди злякаються та не поприходять. Але вже за годину вийшло сонце, що швиденько підсушило та нагріло асфальт і біля клубу почав збиратися натовп. Після недовгого очікування всі попрямували у середину. Зайшовши до зали можна було побачити лише ряди крісел, а все, що нижче покривалося густою завісою диму. Та хтось вирішив, що цього замало, і пустив ще трішечки, тож в кінці кінців диму стало стільки, що не видно було чим тут можна дихати.