Кожен якісний фестиваль – це свого роду країна, зі своїми законами, правилами, нормами, керівництвом та мешканцями. Є в цій країні і податки, що платять раз на рік її мешканці. Безперечно має ця країна кордони та армію, які її оберігають від вторгнення осіб без спеціального браслета-паспорта. Як і будь-яка країна вона має свою унікальну атмосферу та особливі «родзинки», що притаманній тільки їй.

Арт-поле – це чудова країна мистецтва, заснована ентузіастами 11 років тому. Вона славиться своїми музичними смаками, творчим потенціалом, ремісницькою майстерністю, легалайзом та вільнодумством. З року в рік цю країну відвідують люди, що прагнуть чогось більшого, ніж просто концерт або ярмарок. Вони прагнуть відчути атмосферу Арт-поля, відправившись у п’ятиденну відпустку за щастям. Саме це змушує тисячі людей з України, Росії та Європи їхати кожен рік розбитими дорогами до села, розташованого в мальовничому Дністровському каньйоні. 

Проте, Арт-поле, як і будь-яка країна переживає не тільки часи підйому, але і періоди стагнації. Цей факт ніякою мірою не показує те, що фестиваль стає поганим. Навпаки, це дає зрозуміти, що він як живий організм реагує на час, події та суспільство і в нього, як і в нас, бувають кращі та гірші періоди в житті. Минулорічний фестиваль був ювілейним, він усім запам’ятався як бурхливе та незабутнє свято. Усі закордонні виконавці розповідали про нього в себе вдома так, що багато хто з іноземців побажав приїхати на наступний рік і своїми очима побачити це диво. Це, безперечно, був певний пік фестивалю. Оскільки згідно з усіма економічними законами двох підйомів підряд бути не може, то очікувано, що цього року Арт-поле був помітно простіше. Не такою яскравою, як в минулому році, була музична програма, значно меншим став ярмарок, скоротилась кількість улюблених закладів, де можна було харчуватись. Також у цьому році, на відміну від попередніх років, були випадки крадіжок з наметів. Причому крали як дорогі речі (фотокамери, об’єктиви) так і не дуже (рюкзаки з речами). Думаю, усі погодяться, що навряд чи хтось спеціально їхав на фестиваль для того, аби красти, тому, ймовірно, що це місцеві, а отже є сенс міняти дислокацію (хоча б не кардинально, але мандрівка Карпатами та Прикарпаттям була би цікавою). Зіграла свою роль і така форс-мажорна обставина, як погода. Звичайно, в природи не має поганої погоди, але важко насолоджуватись фестивалем, під перманентним дощем, який в останній день перейшов у справжню зливу. Загалом, свято, звичайно вдалося, але, як завжди, хотілося більшого.

Що ж запам’яталось цього року найбільше.

З частини майстерень та майстер-класів:

З музичної частини:

Як я вже писав, щось надзвичайного на фестивалі, я не бачив. Проти були команди, які сподобались більше ніж решта. Тому, думаю, їх би варто було виділити.

Гудаки Village Band – гарний гуцульський фольк зі скрипкою, цимбалами, сопілкою, контрабасом, бубном та акордеоном. Репертуар від весільних та запальник, до сумних і ліричних. Коротше, такий собі «Оркестр весіль та похоронів» по-гуцульскі.

НаГуаль – музиканти, які вже бували на фестивалі в Воробіївці. Цікавий білоруський гурт з експериментальною шаманською музикою. Важко описати їх стиль: це суміш етники слов’янських і північних народів, психоделічного реггі з танцювальним панк-роком оздоблена мовою птахів і риб. Під час виступу стає зрозуміло, що ліси в Білорусі великі, а гриби різноманітні.

\

Miąźsz –чудове тріо, що грає вуличну музику. Гітара, контрабас  і файна білява панянка зі смачними формами. Приємна музика для прослуховування і відпочинку. Трошки джазу, трошки фанку, трошки шансону, трошки гумору і багато легкості і простоти.

Рви Меха Оркестр – гурт достатньо примітивний. Це абсолютно банальний ска-панк-шансон без особливого інтелектуального навантаження. Про таких кажуть лабухи, але, враховуючи, що в той день були тільки лайтові команди, то їх, безперечно, запам’ятали. Зрештою, під Верку Сердючку, теж багато хто любить танцювати.

Перкалаба – Івано-франківський гурт, який закривав усі попередні фестивалі, цього року вирішив змінити традицію і виступати в третій день. На відміну від останніх років, цьогорічний виступ Перкалаби був цікавим.  І хоча найбільшого ефекту завдали попурі зі старих пісень, все рівно можна стверджувати, що гурт потроху починає відроджувати дух старої Перкалаби.  Тої Перкалаби, яку ми усі любимо, де Горрри, Парагвай і Барменцаль.

Faarao Pirttikangas – перший гурт, який став для нас своєрідним відкриттям. По-перше ми взнали, що зомбі можуть співати та грати на суворій фінській металевій гітарі. По-друге, що Усама бен Ладен живий, він втік до Фінляндії, де зробив пекельний перкусійний інструмент, на якому, власне, він і грає. Ну, і, нарешті, по-третє, що, якщо змішати кантрі,  рок-н-ролл, вальс, фольк і  панк-рок ми отримуємо гримучу дозу зомбі-шнасону, який приємно слухати, навіть, до настання зомбі-апокаліпсису.

Кarolina Сicha i Bart Pałyga –дуже колоритний дует, можливо, найкраще, що булипочуто на фестивалі. Кароліна Чіха – надзвичайно харизматична дівчина, що грає на клавішах та акордеоні та співає народні пісні різних народів мовою оригіналу: польською, ромською, татарською, українською, литовською, ідишем та навіть есперанто. Барта Палига – мультиінструменталіст, який допомагає їй створити чудову музичну атмосферу. Але найбільше цікаве навіть не це, а той факт, що уся музика, що звучить зі сцени попередньо проходить через спеціальний комп’ютер, на якому  Кароліна Чіха робить паралельні семпли з цієї музики та власного голосу. В результаті виходить живе багатоголосся та цікаве музичне навантаження.

PUSHKiN Klezmer Band –клезмерська музика, як і балканська, направду дуже одноманітна. Небагатьом командам вдається в даному стилі зробити щось екстраординарне, тому більшість з них звучить абсолютно однаково. Незважаючи на те, що Дмитро Герасимов (засновник і фронт-мент гурту) є дуже талановитим музикантом, слухати PUSHKiN Klezmer Band, особливо подовгу – нецікаво. Враховуючи це, та той факт, що виступ був у суботу, PUSHKiN Klezmer Band зіграли досить коротку програму, побажали усім «Мазаль тов»  та залишили сцену.

uSSSy –російський дует (гітарист та барабанщик), що грає нойз-рок з елементами блюзу, техно і блек-металу. Цікава, незвичайна суміш, оригінальність якій придає ще той факт, що гітарист грає на модифікованій гітарі, що має східне звучання. Їхня музика однаково цікава як для клубних танці, так і для філософського прослуховування.

Evolution Dejavu  - гурт який грає цікаву музику, яку самі музиканти називають етно-грув. Хлопці приїхали з Чехії і запам’яталися дуже голосним звучанням та непоганим шоу. Але слабким моментом, у гурта, на мою думку, є вокаліст, а саме його вокальні дані. Можливо для шалених танків, це не важливо, але поза клубом або фестивалем музика не надто цікава для прослуховування.

Fantazio –авангарднийімпровізаційний французький проект, що грає коктейль з  шансону, блюзу, джазу і панку. Імпульсивний вокал і ритмічний контрабас – чудове поєднання для чудового настрою.

Але головним досягненням цьогорічного фестивалю Арт-поле, слід вважати не основну музичну програму, а усілякі джеми та сейшена, які спонтанно виникали 24 години на добу та в різних куточках: в пабліці, на водній-сцені,  на малій сцені, на центральній галявині та в наметовому містечку. Там бурлило життя, там збиралися люди які танцювали, спілкувалися, вживали алкогольні напої і знову танцювали, обмінюючись інформацією та біоритмами.

Також варто відмітити перфоманси на малій сцені, які відбувались вночі. Особливо запам’яталась філософська вистава-розповідь  «Король і труп» від вокаліст Transglobal Underground TUUP. Неперевершеною був літературно-музично-візуальний перфоменс «Альберт або найвища форма страти» за участю Юрія Андруховича, Марка Токаря та Уляни Горбачевської.  

Як я писав колись, Арт-поле – це фестиваль який ніколи не спить, і цього року це вкотре підтвердилось. І хоча цьогорічна феєрія поступається минулій, але рано казати, про занепад найкращого українського фестивалю, адже, впевнений, організатори зроблять все можливе, аби виправити ситуацію, та зробити Арт-поле 2014 неперевершеним. 

Більше фотографій ТУТ

Фото Павло Жуковський