| Головна » Статті » ЗВІТИ З ФЕСТИВАЛІВ |
«Коррозія Металу»2008 Кремінь
Концерт було призначено на 19.00, але о 18.00 біля клубу «Кондор» вже нудились найнетерплячіше. Хоча, відверто кажучи, їх було значно менше, ніж я очікував. Проте до початку події(а її затримали на годину) валасаті окупували все довкола. Публіка була найнесподіваніша – й маленькі панки, що прийшли навіть не чувши про патріархів совкового металу, й багатостраждальні Емо з кислими мінами, й дорослі цивільні дядьки. Проте, коли шарманку було заведено, всіх накрило однією потужною хвилею. Першу пісню я впізнав не одразу, бо колонки рипіли як двері привокзальних туалетів. Але десь посередині пісні (хвала класним звукоперам) вже чітко й зрозуміло було чути Nicht Capitulirn. Я навіть не сподівався почути стільки старих, перевірених часом речей, як-то Russian Vodka, Crazy house, Слишком поздно, В шторме викинг и меч і т.д., і т.д. через шалений драйв й море емоцій я навіть не можу сказати точно, скільки тривав концерт, та, аналізуючи, думаю хлопці відіграли близько 2-х годин. Обставини склались так, що автографів взяти не вдалось й ми побрили на вокзал. Назад повертались втроьх, й само собою поїзд провтикали, тож хекаючи заплигували на ходу в єдиний відкритий вагон, звісно ж не свій. Перша фраза, почута в поїзді: «О! Валасатые!» вимагали якихось невідкладних, рішучих дій (ну хоча б послати, чи шо). Але обернувшись, я втратив дар мови і застиг. Переді мною в мариві блакитного сяйва стояв.... Паук. Коли я попросив автограф, і почув у відповідь, що вони ще не розкидались й будуть раді нам дещо пізніше, стало зрозуміло – покоцані зірковою хворобою буржуї, заморозились. Проте, через 5хв., прорвавши оборону провідників, ми вже стояли біля них зі стириними в клубі афішами. Перше питання було несподіваним: «Чому без рюмок прийшли?» і в руках барабанщика з’явилася пляшка горілки(так-так, ніякої не водки, а нашої рідної). Пити довелось з горла, потім знайшли одну стопку на всіх. Так от ніфіга вони не буржуї. Можливо вік не той, шоб видьоргуватись, а можливо, просто мають вроджений імунітет до зіркової хвороби. Одне я знаю точно: такі люди зустрічаються рідко. Досягнувши в житті певної планки, вони абсолютно спокійно розділили свій стіл з тими, кого бачили вперше. Це я до того, що більшість полтавських «нефармалав» по досягненні 20ти років, й 2-3річного стажу в тусовці (а відведи аллах, щоб він щей в «сваїй групі» колись грав), в подібній ситуації зробив би вигляд, що не помічає вас, бо спілкуватися з вами не готично, й це компрометує його як особистість. Тож давайте вип’ємо за те, щоб нам траплялися лише люди, які ще кращі, ніж ми на те сподівалися! | |
| Категорія: ЗВІТИ З ФЕСТИВАЛІВ | Додав: RUBAK (2008-04-15) | | |
| Переглядів: 827 |
| Всього коментарів: 0 | |
