| Головна » Статті » КОМАНДИ І МУЗИКАНТИ |
Справжнi клоуни (Гурт "SтереометріЯ")
Почну розповідь не про те, де і коли гурт зібрався, де і що хлопці робили до того, як саме подалися у музику, бо я обіцяла розповісти тобі про клоунів. Так ось, десь із півроку тому до мене якимось чином попав диск, з кількома мр3. Поставила в плеєр, послухала, здалося якась херня. Серйозна музика і такі дурнуваті тексти, хотіла вже виключити та якраз розпочалася пісенька під назвою “Качелі”. Оце так справжній стьоб, с дитячою наівністью розповідається про банальність та критичність життя. Пісня викликала у мене посмішку. А що це за гурт? Жодного натяку на назву. Ну так і закинула на полицю, хай лежить собі, до кращих часів. Потім одного разу заходжу до клубу - якийсь гурт невідомий на сцені. Три симпотних хлопчака, чимось схожі на скінів - вибриті до блиску голови, борідки. Та й музика їхня - вухо ріже, жодного знайомого рифу немає, все динамічне, але якесь чуже чи що... так і не здогадалась, в якому стилі хлопаки грають. Одна пісня нагадує ранні Blink182, а наступна вже зроблена у кращих традиціях Філіпа Ансельмо. Ось сиджу за келихом пива, аналізую, що воно таке за стиль, роздивляюсь по пояс оголених молодих парубків і тут ...”Качелі”. Обана!!! Коли слухала диск у мене вималювався образ таких собі підлітків із емо- зачісками, а тут хулігани на сцені. Тільки встигла цю інформацію перетравити і знову подача. Вокаліст присвячує пісеньку якомусь невідомому мені гурту, каже, що то гарні хлопці і починають грати пісню про... онаністів. “Леле.... ото у них друзі” вирішила я, а в кінці композиції (до речі, гарно зробленої у стилі пост-панк) розумію, що то ніякі не друзі, і взагалі, мабуть, такого гурту не існує, бо якщо їм присвячують такі пісні, то швидше за все це зажраті покидьки з покидьків, що хворіють на нарцисизм. Я так зрозуміла це збірний образ. Головне, що натовпу, який слемився біля сцени, сподобалось. Та й в мене музика викликала позитивні емоції. Найбільш сподобалась поведінка музикантів на сцені. Спітнілий червонощокий барабанщик нагадував мавпочку, котра напилася, наїлася стимуляторів і всунула пальці у розетку, та при цьому вибива такі професійні несамовиті партії. Повна протилежність – гітарист. Стоїть на сцені з гітарою, мов вкопаний, дивиться злісно на зал своїми очищами. В мене навіть мурашки по тілу пробігли. Бо чимось він нагадував маньяка зі старих французьких фільмів. Ось, здавалось, дограє останні акорди, кине гітару, дістане велетенського ножа та почне шматувати публіку... Хочеться окремо сказати пару слів про вокаліста, оце незрозуміле створіння з татуюванням у вигляді мікрофону на шиї. На протязі усього виступу я так і не змогла зрозуміти чи він каже все серйозно, чи стьобається. Деколи здавалося, що він приколюється з тих, хто у залі - мов, що, покидьки, прийшли панк послухати? А його не буде, гламур та хард-кор буде! І тут знову я не знала як реагувати. Хвилину тому хлоп пафосно викручується, строячи із себе позера і бац! стає звичайною нормальною людиною і вибачається перед публікою за те, що вони приїхали в неповному складі та затримали початок виступу. Складалося таке враження, що у вокаліста роздвоєння особистості, його поведінка - це така собі суміш гротеску й буфонади. Але він басист, а що з басиста взяти? Після виступу хотіла підійти познайомитись... та де там - хлопців обліпила зграя малолітніх шанувальниць, випрошуючи автографи. Я, як жіночка горда та пильнуюча свій імідж, вирішила не підходити, бо ще потраплю в об’єктив якогось папарацці, на ранок усі будуть с мене глузувати – Марічка з натовпом малоліток клеїться до музикантів, а потім доводь, що ти митець. Йшла додому і міркувала - чи сподобався мені виступ, чи ні. З одного боку, не люблю я оці гурти української андеграундової панк-хвилі, а з іншого - добре спрацьований гурт, навіть без одного учасника творив якісний драйв. Весь виступ був якийсь не такий, нестандартний, трохи дурнуватий, але дуже веселий. Я так заморочилася виступом гурту, що всі сьогоденні проблеми на певний час кудись зникли. Ось що значить різко переключити напрямок думки. Вночі залізла в Інтернет, набираю в пошукачі “Стереометрія” - викида добіса багато посилань. Оце смітник – інформація про гурт та обговорення їх творчості на зовсім несхожих сайтах та форумах. Від якихось малолітніх до зовсім дорослих та поважних. Чого я тільки не начиталася про них - вони і геї, і хулігани, і панки, і гламурні позери. Доречі остання характеристика написана була вокалістом гурту Павлом. Скільки на них бруду виливають постійно різні малолітні недопанки на кшталт “вони зрадили панк, вони зрадили хард-кор, вони наплювали на неформальні устої”... Читала всю оцю ахінею поки очі не злиплись, думаю ну його... Лягаю у ліжко, а в голові каша від інформації та емоцій. Щось воно не клеїться, не сходиться те, що я бачила і те, що пишуть у павутині. Усе схоже на якийсь фарс. Знову у голові виникла думка про те, що це все великий стьоб. Тут згадується американський гурт Вloodhound Gang, складається враження, що Стереометрія це їх криве віддзеркалення. А що казати - клоуни та й годі. Ось мабуть і все, дорогий друже... Хоча ні, не все! Ти знаєш звідки вони родом? Ніколи не здогадешься! Але я тобі по секрету розповім - вони з Полтави. Ото таких діточок виростила колиска української культури. Клоунів, які ламають усі стандарти, грають музику і дарують людям свою нестандартну творчість. Так і хочеться крикнути – Панкам Хой!!! | |
| Категорія: КОМАНДИ І МУЗИКАНТИ | Додав: RUBAK (2007-11-27) | | |
| Переглядів: 1012 |
| Всього коментарів: 0 | |
