Такої кількості церков як у Львові Ви не побачити ніде. Чому ж так сталося? По-перше через велику кількість представників різних релігійних конфесій, які жили та живуть у Львові, по-друге через достатню набожність населення (хоча іноді це знов таки показуха), по-третє через пізній прихід радянської влади, яка не встигла багато зруйнувати. На рахунок конфесій, то тут Ви можете побачити як традиційних продавців „опіуму для народу” , таких як російська православна церква (слава Богу не багато), і українська православна, греко-католицька, римо-католицька, так і усіляких сектантів: баптисти, єговісти, п’ятидесятники тощо. Постійне релігійне протистояння приводить розумну людину до думки стати атеїстом або агностиком. Але навіть, якщо Ви один з них, то я все рівно рекомендую Вам відвідати хоча б деякі з місць релігійного культу.
Вірменська Церква – одна з найстаріших церков у Львові, збудована у 1363 році, на гроші вірменських купців, яких у Львові, як загалом і усюди, було і є дуже багато. Вірменська церква не так давно знову відкрилась і почала функціонувати, але усі обряди та звичаї лишились автентичні. Це католицька церква, адже вірмени Львова в свій час також пішли на унію, і пішли під патронат Папи. Особисто для мене це найулюбленіша церква, там дійсно можна відчути якусь позитивну енергетику. В середні церкви присутній дух мінімалізму та аскетизму. Замість канонічних ікон, є простий розпис стін та східна мозаїка. Через церкву можна ввійти до дворика, де стоїть дерев’яне розп’яття Ісуса Христа (можливо самого Пінзеля), підлога дворику вистелена надгробними каміннями, адже за повір’ям вірмен, чим більше стерти надгробні плити, тим більше гріхів списується у покійного.
Католицький кафедральний собор – знаходиться у самому центрі на площі Ринок. Римо-католицьких храмів у Львові лишилося тільки два і цей є центральним (другий знаходиться по вул.. Личаківській біля Вінниківського ринку). Центра катедра представник класичної готики збудована в 14-15 ст. Як і в будь-якому римо-католицькому храмі в катедрі є орган. Якщо Вам пощастить потрапити на службу з органом, то ви ніколи не забудете відчуття викликане поєднанням середньовічної музики та холодної пишності строгого готичного собору.
Домініканський собор – собор ордену „Псів Господніх”. Дуже цікавий храм, як в архітектурному так і в культурному значені. Побудований представниками одного з найрадикальніших християнський орденів. За легендою, коли мати Домініка була вагітна, перед нею з’явився ангел, який сказав жінці, що вона народить людину, яка очистить святу католицьку церкву від єресі. Так і сталося, її син Домінік де Гусман Гарсес став одним з найревніших і завзятіших захисників католицизму. У Львові представники цього ордену з’явились досить пізно – у 18 столітті. Вони побудували величезний храм, причому фундамент храму має форму овалу, що придає ще більшої об’ємності. І, знов таки, за легендою, в підвалах цього собору знаходилась свята інквізиція. Над входом до собору є надпис латиною «Единому Богу честь и хвала», це здається досить дотепним, коли подивитись на будинок, що розташований одразу напроти собору. Що це за будинок спитаєте Ви? Я думаю Ви одразу здогадаєтесь, якщо піднімете голову на рівень другого поверху цього будинку. Там зображені міфічні барельєфи, які в деталях розповідають трагічну історію про дівчину, її орла та коханого дівчини, яких не хотів її кохати, а замість того задовольняв себе сам. Як результат, ображена і незадоволена жінка, попросила свого друга орла відірвати чоловіку його гордість по самі помідори. Думаю суть картини ясна: „Хлопці та чоловіки, не мордуйте руки, а заходьте в цей дім”. Наскільки мені відомо, цей „Дім утіхи” був досить популярним ще до часів Польщі. Отже, так звана святість дуже тісно існувала біля так званого гріха. В радянські часи в цьому соборі був музей „Релігії та атеїзму”, після проголошення Незалежності, атеїзм в нашій країні певно зник, тому зараз в стінах Домініканського собору знаходиться греко-католицька церква та музей „Релігії”. Також за радянських часів в центрі собору висів великий маятник Фуко, зараз його нема – а шкода, така прикольна штука була.
Також радив би відвідати церкву св. Юра, костели Бернардинців та Єзуїтів, каплицю Трьох Святителів та будь-яку релігійну споруду, якщо в Вас виникла зацікавленість.

Генделі, клуби та кав’ярні.

Отже, Ви достатньо погуляли по сирому Львову, змучились і вирішили десь кинуть якір та відпочити. Ось тут виникає головна проблема, у Львові не так багато нормальних місць де можна посидіти, поїсти та випити і при цьому не травмувати свої вуха шансоном чи Вєркою Сердечкою. Почнемо з клубів. Якщо вже дійсно нема куди піти то можу порадити клуб „Пікасо”, який розташований в приміщені кінотеатру „Зірка” по вул. Зеленій. Не скажу що там добре, проте попси там мінімально, в основному там усіляка прогресивна електронна музика, лайно звичайно, але ИМХО це лайно не так смердить. Крім того є клуби „Далі” (на Левандівці, бандитському районі) в якому іноді проходять непогані (як для Львова концерти), „Місто” (на вул. Науковій) аналогічно, іноді там можна потрапити на нормальний концерт. Кажуть до більше менш не поганого місця можна віднести „Дінамо-блюз” (особисто я там не був), місцезнаходження біля спорт комплексу „Водні резерви”. Якщо ж Ви хочете побачити рок н рол по львівські, то можете завітати до клюбу „Лялька” (розташований в підвалі лялькового театру). Там Ви повною мірою зможете насолодитися гімняним звуком, малолітніми хіпоблудами в футболках „Nirvana” та „Slipknot”, старими пердунами, які вважають себе патріархами рок н роллу та досить неприємною атмосферою. Я вже колись писав про власників „Лялькі”, тому не хочу повторюватись, одним словом туди варто сходити, аби зрозуміти як не треба жити, та побачити ту ополонку, в якій крутиться сучасний львівський говнорок.
Трохи краща ситуація з кав’ярнями та генделями. До найулюбленіших львівських кав’ярень можу віднести: „Під Клепсидрою” (тупик вулиці Вірменської, в приміщені „Арт-агенції „Дзига””, недалеко від Домініканського собору) та „Під синьою пляшкою” (на площі ринок у брамі недалеко від Банку „Львів”, але 99,9% що ви її не знайдете). Власник у обох кав’ярень один, тому і меню подібне, проте трохи різна обстановка та атмосфера. „Під Клепсидрою” – це творча кав’ярня, увішана картинами та гобеленами, „Під синьою пляшкою” – таємна, навіть трохи інтимна, через дуже малу площу, зашифрованість, відсутність вікон, приємний напівморок та свічки. В цих кав’ярнях приємно пити каву (ІМХО, найкраща у Львові) вибір її великий, моя найулюбленіша це „Фері-вогник-1” тай загалом і „Фері-вогник-2” також. Тільки тут Вам дадуть змогу спробувати справжню каву, а не кавовий напій, який пропонують по всій східній Україні. Ви закохаєтесь в цей напій усіма фібрами душі та смаковими рецепторами. Крім кави, я би радив також попробувати місцеву медовуху, тому що тільки тут є справжня домашня медовуха, адже маючи 40% вона солодка наче мед. Дівчатам пропоную морозиво „Аба-ба-ба-ла-ма-га”, а справжнім хлопакам взяти пару гринчаків шмурдяка (в них це кримський портвейн), які Вам принесуть у граньоному стакані та 200-300 грам сиру. Отже, поїхали далі, непогана кав’ярня біля фірмового магазину „Галка” (біля вул. Чайковського), там затишно і приємно, смачна кава, але усе занадто цивільно. Така сама ситуація і з „Віденською кавою” (та що в самому центрі біля пам’ятника Шевченка) – все дуже якісно, але дорого. Якщо, Вам потрібно просто випити в самому центрі, то можу запропонувати 2 генделя: „Ноїв Ковчег” та „Квіти на Руїнах” (це 2 частини одного кафе – місцезнаходження між аптекою-музеєм та Домініканським Собором), там досить непогано та не дуже дорого.

Здається усе! Буду закінчувати. Якщо будуть виникати нові думки, то буду дописувати. А поки що, бажаю усім відвідати стародавню перлину місто Лева, адже при всіх його негараздах, він залишається перлиною України.

P.S. Зовсім забув розповісти про театри Львова, акцентую Вашу увагу на найцікавішому для мене – це театр „Леся Курбаса” (розташований на вул. Леся Курбаса, провулок колишньої вул. Горького). Театр альтернативний, молодий і дуже талановитий, а в маленькому залі театру, який раніше, доречи, був рестораном, настільки затишно та приємно. І ніякі нудні спектаклі театру Заньковецького не зрівняються з виставами цього молодого театру . Отже, якщо маєте бажання побачити трохи приємної альтернативи – то вперед до театру.

• Львів – середньовічна колиска зі смаком цвілі (нотатки для туриста). частина перша