Довго роздумував над цією статтею, мета була викласти інформацію про це місто найбільш об’єктивно, як колишній мешканець та сучасний гість. Спроби порівняти Leopolis з іншими містами України ні до чого не приведуть. Власне, не тому що це настільки дивовижне місце, а через якийсь специфічний дух середньовіччя, який часом переходить у сморід. Якщо Ви не були у Львові, то не слухайте байок про нього. Особливо це стосується легенди про зграї фашистів та націоналістів, які чекають вас на вокзалі і б’ють у писок одразу як почують російську мову. Звичайно фашисти є усюди, але одразу вас бити ніхто не буде, хоча б тому що спершу треба привітатися. Як сказав один із моїх знайомих, Львів дивакувате місце, адже перед тим як послати Вас „нахуй”, Вам скажуть „перепрошую”. Для невибагливого туриста Lemberg - гарне місто, і якийсь екскурсовод буде Вам годинами розповідати історію середньовічних будинків та фасадів, змушуючи Вас збивати ноги на сторічній бруківці. Проте, саме цікаве він певно Вам і не покаже, адже воно закрите власне цими будинками, фасадами та бруківкою. Найцікавіше ви можете знайти у двориках на площі Ринок. Адже за підрихтованим фасадом будинку (який певно зробили перед 750-річчям міста) ви знайдете гори сміття, 300-річний бруд, сморід, реставраційні ліси, які стоять тут з часів радянської влади, дерев’яні та металеві підпори, які тримають стіни аварійних будинків. Тому порада номер один - пошліть екскурсовода в дупу, і гуляйте по місту самі, адже центр міста не є великим, і основні цікавості розташовані вельми компактно. Скільки часу для цього треба? Думаю за тиждень можна подивитись усе і місто встигне Вам набриднути. Особливо вас дістане львівська погода, адже недарма його називають українським Лондоном. Звичайно, це порівняння не через архітектурну схожість, а через постійний туман та дощ, який, як жартують мешканці, йде 300 днів на рік (решту 65 йде сніг). Тому перше, що потрібно покласти в свою валізу (незважаючи на пору року) - це парасоля та штормівка, повірте на слово – знадобиться. Та й взагалі, не завадило б запастись теплими речами, вони ще ніколи не були зайвими. Друге питання, де у Львові жити. Якщо у Вас немає знайомих, друзів та троюрідної тещі у Львові, а вписуватись до когось незнайомого не хочеться, можу запропонувати 2 готелі (які чесно кажучи більш схожі на радянські “гостиниці”), в яких ціна за добу відносно невисока. Це готель „Власта” (р-н проспекту В’ячеслава Чорновола (колишня вул. 700-річчя Львова) та готель „Незалежність” (біля Ветеринарної Академії ). Обидва вони знаходяться недалеко від центру. Але наголошую, що це остання інстанція, для лінивих та багатих, тому що при бажанні завжди можна знайти в кого вписатися, а на зекономлені гроші краще пити коньяк чи портвейн з господарем. Щодо цін у Львові, то вони приблизно знаходяться на середньому рівні по Україні (дешевше ніж у Києві та Дніпропетровську, але дорожче ніж у менших обласних центрах). Транспорт: у Львові є трамваї та тролейбуси, але основну масу перевезень беруть на себе маршрутки. Ціна квитка 1 грн., оплата при вході (це для мешканців портових міст Одеса та Севастополь). Головною особливістю львівських маршруток є їх безрозмірність. Тобто обмеження на кількість пасажирів для львівських водіїв не діє. Тому не дивуйтесь, коли для того щоб увійти в зупинену маршрутку, вам доведеться попрацювати ліктями та колінами. Також для людей, які страждають топографічним кретинізмом та вихідців з міст з прямими вулицями - я би радив не пожаліти грошей на карту. Повірте, таких кривих, заплутаних та вузьких вулиць ви не знайдете в Україні.

Трохи історії.

Тепер дуже коротко скажу про історію міста. Львів був заснований князем (але Галичанам приємніше називати його королем, адже колись Папа Римський дав йому корону) Данилом Галицьким і названий ним на честь свого сина Лева. Це сталося близько 1256 року, адже саме цією датою датовані перші згадки про місто у хроніках. Звичайно, дата умовна, тому що місто будується не один рік. Місто було пароплавне і навіть до початку 20-го сторіччя по центральних проспектах (Свободи та Шевченка) протікала річка Полтва. Через близькість до кордонів місто розвивалося за рахунок купців. Тут були великі діаспори вірмен, жидів, греків, кожна з цих громад мала квартали та райони. Саме за рахунок них місто набуло цікавих автентичних архітектурних особливостей. Через стратегічну важливість міста як кордонного та охоронного комплексу, Лемберг постійно знаходитися під “особливою увагою” сусідів. Довгий час Галичина була під окупацією Польщі (Речі Посполитої) тому поляки до сих пір кажуть “Lwow – to polske myasto”. Належала ця територія і Австро-угорській імперії, певно якщо брати окупаційні режими – то це був найкращий час для Лемберга. Адже це була околиця імперії, і місто виконувало роль культурно – розважального комплексу. Сюди приїжджали заможні пані для відпочинку, пройтися по культурним місцям (генделі та борделі), іноді думаю що с того часу функціональність Львова не змінилась.

Культурні пам’ятки та їх альтернатива.

Я би хотів загострити увагу, власне, на найцікавіших місцях, які треба обов’язково побачити, дуже сумніваюсь що всі вони входять в екскурсійну програму. Отже, по-перше, 100% Вам запропонують сходити на Високий Замок. Розкажу що це таке. Колись дуже давно король Данило, для заснування міста збудував собі замок, хоча скоріше це нагадувало форт. І збудував він його недалеко від того місця, куди вам запропонують піти. Замку там давно немає, а є невеликий кусок стіни (нічого цікавого) та насип (який зараз і називається Високим Замком). Цей насип, власне, зробили поляки з каміння, що лишилось від замку. Особливістю даного місця є постійна наявність когось. Коли б ви не вирішили залізти туди Ви завжди знайдете парочку таких самих ідіотів-однодумців. Вже перевірені варіанти серед ночі, в дощ та сніг. Що ж там можна побачити? Усе місто Лева (і найцікавішу центральну його частину). Але в мене завжди виникало питання - навіщо так далеко лізти? Як мінімум є більш цікаві альтернативи. Перше культове рок-н-рольне місце - так званий “Пролом”. Знаходиться воно по дорозі на Високий Замок (біля пожежної частини), огляд там гірший, але основну старовинну частину центру все ж таки видно. Знайти його важко, але якщо врахувати, яка кількість алкоголю була випита на цьому місці, скільки канабісу викурено та скільки дівчат втратили тут свою цноту, - то це місце давно пора занести в усі львівські путівники. Власне, згадую історію, коли адміністрація міста вирішила замурувати “Пролом”, тоді народ розклеїв по місту листівки з лозунгом “Не дамо зруйнувати рок-н-рольну пам’ятку” і “Пролом” відстояли. Друга, більш цивільна альтернатива, але не менш цікава – це дах Ратуші. Ратуша знаходиться в самому центрі міста і в ній засідає мер міста та різні казнокради поменше. Туди пускають зазвичай за гроші, але це того варто. Для того щоб туди потрапити треба звернутися у підвал, який знаходиться з правої сторони від входу в ратушу, усе задоволення коштує близько 5-10 грн. (у Львові вхідні квитки усюди дуже дешеві, це Вам не Крим). Ви проїдете на ліфті пару поверхів, а далі Вам треба буде йти пішки пару сотень сходинок вгору під звуки класичної музики. Особливо цікава остання частина дерев’яних сходів, які знаходяться у такому собі вузькому колодязі. Вибравшись нагору, Ви побачите увесь старовинний Львів та зможете посидіти біля старого годинника, якій кожні 15 хвилин видає бій і лупить Вам по вухах. Офіційно на даху заборонено вживати алкоголь та палити (за всю свою історію Ратуша 3 рази горіла, і верхня частина її частково дерев’яна), це правило не діє якщо запропонувати пиво та папіроску наглядачу, якій буде Вас супроводжувати, чи стояти на самому даху. Коли ви спуститесь з Ратуші, ви знову опинитесь на старовинній площі Ринок. Тут, або на прилеглих вулицях знаходиться найбільша частина усіх музеїв та галерей. Найцікавіші з них це історичні музеї (як на площі Ринок так і в будівлі Арсеналу), королівські палати (там ви побачите картини, меблі та різні військові відзнаки періоду 18-20 ст.), італійське подвір’я (зараз там знаходиться кафе), аптека – музей (та його підземелля). Про деякі музеї дещо пізніше, але головне правило, яке повинне Вами керувати у Львові (а особливо на площі Ринок) - це дивитись на усі будинки на рівні другого поверху. Хтось колись сказав, що Львів це місто другого поверху, адже саме тут можна побачити дуже цікаві барельєфи та статуї. Але також не забуваємо дивитися під ноги, бо крім того Львів – це місто з одними з найжахливіших доріг на території України. Варто також відмітити цікаву особливість – брами. За словами знайомого архітектора у Лемберзі немає жодної однакової брами. Певно, тут зіграла галичанська ментальність, адже брама - це перше, що бачиш коли йдеш у гості, тобто певне обличчя будинку. А обличчя має бути гарне та унікальне, адже понти для львів’ян – значно цінніші за гроші. Найцікавішими та унікальними музеями для мене у Львові є: Личаківський цвинтар, Аптека-музей (та його підземелля), музей Пінзеля. Отже, по порядку.
Личаківський цвинтар – музей під відкритим небом, некрополь і мрія справжнього гота. Знаходиться в районі вул. Личаківської (що власне логічно). Навіть якщо ви не любите гуляти по цвинтарях, впевнений там Вам сподобається. Кожний надгробок це витвір мистецтва, на кожному видно унікальність проекту майстра. Тут знайшли свою останню домівку таки метри як Іван Франко, Григір Тютюнник, Соломія Крушельницька, Осип Турянський, Маркіян Шашкевич, Іван Крип’якевич, Дмитро Вітовський, Володимир Івасюк, Грицько Чубай. Наразі це музей, і ховати тут заборонено, як виключення або дуже відомих, або дуже багатих. Серед відомих варто відзначити Білозіра та Сашка Кривенка. Дуже гарним є надгробок вірменського митрополита, але розповідати про це - трата часу, це треба бачити. Щоб повною мірою насолодитися некрополем там треба гуляти годинами. Ви можете випадково вийти на польські військові поховання то могили солдатів УГА. Смерть рівняє усіх, і вони зараз мирно спочивають поряд.
Аптека-музей – власне, на перший погляд це просто невеличка аптека, з різними старими колбочками та вагами, якщо не зайти у внутрішні кімнати за касою. Місцезнаходження аптеки - кут на площі Ринок, по дорозі до Домініканського собору. Отже, ви заплатили нещасні 4 гривні на касу і Вас пустили у внутрішні кімнати. Тут Ви побачити різні баночки і скляночки сторічної давнини, в яких старі аптекарі тримали різни ліки, різні інструменти для різки, давки, виготовлення пілюль – коротше усілякі цікавості, які спокійно можна потримати в руках. Далі ви зможете спуститися у справжні підземелля, які знаходяться під самим музеєм. Варто відмітити - їх тут небагато, але, якщо врахувати, що старовинні підземелля маже повністю закриті для огляду, то і це треба цінувати. Крім того, частку підземелля можна побачити у Костьолі Бернардинців – місцезнаходження проспект Свободи (за пам’ятником Т. Г. Шевченка біля кав’ярні “Віденська Кава”) – також наполегливо рекомендую відвідати.
Музей Пінзеля знаходиться у приміщення колишньому костелі кларисок, який розташований біля кафе „Кастелярі”, що на площі митній. Ким же був Іван Георгій Пінзель – один з найзагадковіших європейський художників того часу? Отже, десь в 40-х роках 18 ст. у місті Лемберзі з’явився майстер і почав робити свої скульптури, які стали шедеврами. Хто він і звідки з’явився невідомо. Відомо те, що у Лемберзі він скоріше за все, вирішив від когось сховатись, можливо від кредиторів, можливо просто шукав спокою (а Львів як я казав була периферія). Його роботи неперевершені, дерев’яні скульптури релігійної та міфологічної тематики вважаються гідним продовженням школи Мікеланджело. Скульптур лишилось дуже мало, адже в радянські часи сторож сховища, де вони зберігались, не розуміючи їх культурного і історичного значення, рубав їх і розтоплював буржуйку. Як казали мені працівники музею, дерево його робіт ще живе. Наскільки це правда – не знаю, але достовірно відомо, що та незначна кількість його робіт що дійшла до нас, - це один з найбільших скарбів України (кожна з його робіт коштує декілька мільйонів доларів). Великі дерев’яні зображення ангелів та архангелів, метр робив, в основному, на замовлення церков та за гроші магната пана Потоцького. Роботи майстра (або його наслідувачів, також невідомо) ви можете ще побачити у церкві св. Юра, у картинній галереї та у дворику Вірменської церкви.

Продовження статті знаходиться ТУТ!

• Львів – середньовічна колиска зі смаком цвілі (нотатки для туриста). частина друга