Ещё совсем недавно славный город Днепродзержинск был известен своим рок-н-рольным движением, и приезжало в него много команд из разных городов Украины, зарубежья ближнего и не очень. А было это во время живой «Торбы» – арт-клуба, который был пристанищем всей днепродзержинской неформальной братии, приверженцев всех направлений и течений непопулярной музыки. Сюда приходили суровые байкеры и дэзеры послушать, к примеру, именитую белорусскую «Расту», молодые панки попрыгать под заводные мелодии харьковских «Собак в космосе», хиппари просто поболтать с легендарной Умкой, разный хороший народ просто попить пива и пообщаться…Время было доброе и светлое…Но случилось так, что «Торбы» не стало. Жалкие попытки реанимировать пациента, который скорее мёртв, чем жив, привели к появлению кафе «Черёмушки» – убогого, пошлого, безвкусного заведения, которое скорее напоминает гадюшник для гопоты, нежели подобие арт-клуба. Отличительной чертой сего заведения является откровенное хамство администрации и персонала, скудненький выбор вообще чего-либо и угнетающий интерьер – помесь генделя со школьной столовой средней руки.

Найчастіше це відбувається через їхню егоцентричну харизматичність та інтуїтивний спротив закостенілим стандартам, яких у нашій сучасній культурі чимало. На відміну від попси, в Україні альтернативне мистецтво не є соціальним замовленням, тому мільйонів шанувальників, як у західних країнах, у нас годі й шукати. Та їх, насправді, і бути не може, адже українські мас-медіа переважно підтримують естрадно-попсові стандарти, «легітимізуючи» ли­­ше окремі колективи-явища з кола поп-рок-мейнстриму. Будь-яка музика, що претендує вийти за межі банальної буденщини або активно експериментує зі змістом і формою, не знаходить жодних шансів на широке медійне визнання. Навіть «ВВ», граючи цілком лояльний рок-мейнстрим, тривалий час не мали «зеленої вулиці» у вітчизняних ефірах, орієнтованих або на нафталінову естраду радянського зразка, або на табірний «фольклор», або на неоковирну московську попсу. В країні, де FM-станції плентаються позаду пострадянської ментальності, для прогресивних артистів залишається хіба інтернет. Музична політика і державних, і приватних мас-медіа в Україні перебуває в стані розважально-гламурної прострації, і це вже діагноз. Діагноз для психічно хворого суспільства... Однак санітарами й лікарями гламурної вакханалії якраз і є групи рок-альтернативного спрямування. Сучасна рок-альтернатива прийшла до нас не за допомогою радіо й телеканалів, а всупереч їм. Тому не дивно, що творчість адептів альтернативи – то суці­­ль­­ний антиофіціоз, активні вияви внутрішньої свободи, ціновані передусім не масами, а індивідуумами.

В городе Гуляйполе Запорожской области, где в 1918-1921 году находилась неофициальная столица анархистской республики батька Махна, 23-24 августа 2009 года прошел литературно-музыкальный андеграундный фестиваль "День независимости с Махном". Фестиваль объединил множество жанров искусства: музыку, живопись, поэзию, кино, творчество народных мастеров. Однако все они были представлены в нетрадиционном и неформальном стиле. Большинство проектов фестиваля носили сугубо андеграундный характер. Уже четвертый год подряд художественное объединение "Последняя Баррикада" таким образом отмечает день независимости Украины на родине славного анархиста.
Однин из основных девизов фестиваля «Украинская культура должна быть агрессивной, или она будет мертвой».